Директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз привітала присутніх, анонсувала тему доповіді «Наукова спадщина Зеновії Франко: біографічний, мовознавчий і франкозначий виміри» й представила доповідача – студента четвертого курсу філологічного факультету, співробітника Інституту франкознавства та учасника Наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів та молодих вчених філологічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка Олександра Янюка.«Життєпис Зеновії Франко, видатної української мовознавиці, є драматичним віддзеркаленням долі української інтеліґенції в контексті суспільно-політичних реалій радянської України. Її постать в історії української науки є глибоко символічною та неоднозначною. З одного боку, діяльність Зеновії Тарасівни – від участи в русі шістдесятників до відкритого протесту проти русифікації – свідчить про її незламну внутрішню опозицію системі, опірність неправді та брехні. Її доля – це шлях від "фальшивого благовоління власть імущих" до оскаженілого цькування, звільнень та примусового виходу на пенсію» –розпочав свій виступ Олександр Янюк.
Зеновія була найстаршою дитиною в родині Тараса та Катерини Франків. Зовсім малою дитиною розпочала зі своїми батьками мандрівку містами Галичини – спершу до Ряшева, куди 1929 року скерували на роботу її батька, згодом повернення до Львова на чотири роки і навчання в львівській українській школі (1934–1938 рр.).
1939 року родина перебирається до Станіславова, де Зеновія закінчила в лютому 1944 року місцеву ґімназію. Батьки, вчителі, а особливо її вчителька української та польської мов/літератур Лукія Гумецька вплинули на вибір іти філологічним шляхом. Цей свідомий чин визначив усю її подальшу долю та наукову діяльність. Любов до рідної мови та літератури стала визначальною для Франкової онуки.
Після багаторічних митарств (Тараса Франка з сім’єю постійно відправляли з міста в місто на роботу, а також чинився тиск численними доносами та різними звинуваченнями в антирадянській позиції та націоналізмі) 1945 року Франки повертаються до Львова і Зеновія із заочного відділення української філології переходить на стаціонарне навчання, яке через чотири роки закінчує з відзнакою. Олександра Комаринець (теж студентка філологічного факультету) згадувала: «Зеня завжди була відповідальна на важливих заходах факультету, сумлінно виконувала доручення викладачів, була завзятим організатором без жодної примхи, хоч і внучка Івана Франка».
Олександр Янюк згадав у своїй розповіді і перипетії, пов’язані з навчанням в аспірантурі (спершу у Львові, а після примусового переїзду до Києва – в директора Інституту мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР академіка Леоніда Булаховського). Усюди пильне око КҐБ стежило та контролювало життя і діяльність Франків. А їм було так незатишно в російськомовній столиці.
Доповідач особливої ваги надав участи Франкової онуки Зеновії в русі шістдесятників – вона, цитуючи Дмитра Павличка, «була провідною зорею шестидесятництва»: стає активною учасницею руху, робить свідомий вибір на користь національної ідеї, порушує питання «про плачевний стан української мови в Україні». Зазнає переслідувань, звільнення з роботи, цькувань та погроз, вимушеного виходу на пенсію.
Олександр Янюк представив у своїй доповіді тематичні блоки, які обрамлюють сильветку Зеновії Франко – ґрунтовні мовознавчі дослідження і франкіану. Наукова доля Зеновії Франко, як зазначив доповідач, змінювалась під тиском тодішніх обставин: від дослідниці гідронімів та діалектів до франкознавства. У її доробку – понад 200 різнотематичних праць, що охоплюють мовознавство, ономастику, діалектологію, лексикографію та франкознавство. Величезний науковий здобуток мало досліджувався у сучасному українському мовознавчому контексті. Цікавим би став також ретельний аналіз умов, в яких творилась тогочасна наука під тотальним ідеологічним тиском. Відомо, що за час праці в Інституті мовознавства Зеновія під примусом писала замовні ідеологічні статті на антифранківські теми. Ба більше – написала запрограмовану згори і захистила дисертацію «Іван Франко в боротьбі з українським буржуазним націоналізмом» (1954).
На Зеновію покладали великі надії та сподівання як на найперспективнішу з онуків Івана Франка. І не помились – вона написала дві докторські дисертації – проте жодної не захистила. Арешт перешкодив захисту ґрунтовного дослідження «Мова Івана Франка» (1954), через переслідування не змогла подати до захисту і наступної праці «Граматична будова українських гідронімів» (1968).
Тематичними напрямами наукових досліджень Зеновії Франко були: історія української літературної мови, ономастика та гідроніми (як наукова альтернатива, сфера, де можна будувати власну теорію без жодної ідеологічної схеми), франкознавчі мовознавчі студії, стилістика та культура української мови, лексикографія та діалектологія. Мала свою методологію наукового дослідження, беручи до уваги історико-типологічний та індивідуально-естетичний аспекти.
Особливу цінність, на думку доповідача, має Франкіана Зеновії Франко. Серед напрямів франкознавчого доробку дослідниці виокремлюються:
- Мовознавчі студії творів Івана Франка – ґрунтовно дослідила ономастику, мову інтимної лірики, особливості історизмів та ін.
- Ідеологічно заанґажовані праці (1950 – 1960) – написані під примусом, залякуванням, терором.
- Текстологічна та видавнича діяльність – активна участь у підготовці 50-томного зібрання творів Івана Франка. Була відповідальною редакторкою окремих томів, авторкою передмов.
- Деміфологізація спадщини (1980 – 1990 рр.) – поява праць, які спростовують радянські міфи про атеїзм Франка та його ставлення до національного питання та ін.
Доповідь про Франкову внучку Зеновію викликала жваве та активне обговорення. У дискусії брали участь Зоряна Купчинська, Богдан Тихолоз, відомі франкознавці Валерій Корнійчук, Володимир Микитюк, Наталя Тихолоз, Андрій Франко та інші учасники семінару. Дискутанти обговорили представлену тему як свідчення контексту певної епохи з ідеологічно маркованими текстами, джерела
ми, архівами, що потребують подальшого ретельного аналізу та вивчення.
Франківський міждисциплінарний семінар «Перехресні стежки» завершився активним обміном думок про складність тогочасної епохи і вкотре засвідчив зацікавлення слухачів запропонованими франкознавчими темами.
За маеріалами провідного фахівця Інституту франкознавства Ольги Кравець.
Світлини Центру комунікації ЛНУ ім. Івана Франка.