Сектор критики у книгарні Є

      Реалістичні оповідання Дністрового та його повість викликали у критиків менший інтерес, ніж оповідання та вірші Жадана, в котрих автор розхитує рамки реалістичного письма.

      За словами Андрія Дрозди, Дністровий пише лаконічно, сухо, але зловживає прислівниками, тоді як Жадан… зловживає усім, чим тільки можна, але в результаті виходить унікальний стиль, за який читачі не втомлюються Жадана читати. Сюжети Дністрового не містять у собі таких таємниць, натяків, прихованих кодів, які відчуваються у Жадана. У цьому, на думку Ігоря Котика, головна інтрига «Месопотамії» – в тих ледь помітних кодах (міфологічних, євангельських тощо).

      Саме про євангельські коди у Жадановій книжці говорив Віктор Неборак. Він назвав цю книжку прощанням з дитинством і висловив цікаве припущення, що загальна кількість творів у книжці – 39 – мотивується віком автора. Героїв «Месопотамії» Неборак схарактеризував як таких, що намагаються вести свій бізнес і пов’язані з кримінальним світом, в оповіданні «Матвій» критик помітив найкращий в українській літературі опис рекету.

      Серед зауважень на адресу Жадана прозвучало невдоволення І.Котика повторенням у низці оповідань збірки одних і тих самих мотивів – зокрема, описів чоловічих мрій про жінок. В оповіданнях Дністрового повторюваним мотивом названо зображення одного й того ж персонажа у різному світлі,

з різних боків; але це спостереження прозвучало не як закид.

      Йшлося також про гендерні відмінності персонажів, про перетікання одного оповідання в інше, про митарів, хвороби, смерть і смирення. Було трохи задоволення від тексту і трохи іронії, а наприкінці заходу одна зі слухачок повідомила найоптимістичнішу новину: мовляв, що б тут не говорили критики, а її дванадцятирічна донька проковтнула «Сніданок на снігу» за один вечір, після чого сказала, що це найкраща книжка з усіх, які вона коли-небудь читала.

      Я здогадуюся, що їй так сподобалося у «Сніданку на снігу». Але що вона скаже, коли прочитає ще й «Месопотамію»?