«Радощі і муки Бориса Штоцького» написано ще у 1987 р., однак книжка побачила світ тільки зараз. За словами В.Неборака, можливо, тому, що для людей, яким зараз 23-24 роки, 70-ті роки мало чим означені і тому потрібно, щоб були книги про ці часи. Книжка Володимира Яворського феноменальна тим, що вона писалась саме в 70-ті роки одним з представників львівського руху хіппі, тому дуже реалістично передає події і атмосферу того періоду. Автор розповідає історію покоління без прикрас, не романтизує хіппі рух, показує і його добрі сторони, і погані, іноді навіть жахливі.В обговоренні взяв участь активний учасник руху хіппі - Алік Олісевич, який розповів про ту атмосферу, в якій жили львівські хіппі у Радянському Союзі, про наркоманію та андеграунд того часу, про те, як хіппі збирались на квартирах і читали там вірші та прозу, яку заборонив режим.
На відміну від роману Володимира Яворського написаного в часи 70-х років, роман Михайла Мишкала (Майкла) "Сторожі тротуарів" - це спогади про Львів і події під час «перебудови» Радянського Союзу. Михайло Мишкало передає дух епохи нестабільності та хаосу того часу. «Це сповідь після катастрофи», – вважає літерарознавець Андрій Дрозда.
На думку І. Котика, роман Михайла Мишкала - це вже погляд на період незалежності сповнений розчарування, автор описує час, коли його покоління почало доросле життя, люди працювали на заводах, мали плани і
стабільне життя, а згодом опинились «на узбіччі».
Стосовно стилю, в якому написаний роман «Сторожі тротуарів» думки літературних критиків розбіглись. Андрій Дрозда вважає, що «рубані» та «фрагментарні речення» швидко втомлять читача і не кожен зможе дочитати роман до кінця. Натомість Іван Банах, редактор альманаху «Хіппі у Львові», порівняв стиль Майкла з творчістю Раймонда Карвера, відомого майстра короткої прози другої половини ХХ ст.
Матеріал викладено за публікацією кореспондента ІА ZIK: http://zik.ua/ua/news/2013/09/27/431559