Багатьом читачам ім’я Ярослава Мельника може здатися
новим, оскільки понад два десятиліття тому воно зникло з українського
літературного простору. У вісімдесятих Мельник був одним із найпомітніших
критиків, ще з університетської лави почав друкуватися у провідних часописах
(«Літературна Україна», «Вітчизна»). Згодом частину його статей було виданою
окремою збіркою «Сила вогню і слова» (1991 р.).
Переважно у ній розглядається творчість тоді ще молодих поетів
(Василя Герасим’юка, Людмили Таран, Ігоря Римарука, Станіслава
Чернілевського та інших). Допіру тепер український читач дізнався, що критика
була для Я. Мельника лише допоміжним засобом в осмисленні літератури.
Виявилося, що літературні тексти він писав ще тоді, у вісімдесятих, а
зосередився на них вже в дев’яностих, переїхавши з Рівненщини до Литви. Публікується
він в основному литовською мовою як Jaroslavas Melnikas,
хоча також і російською та французькою. У 1996 році вийшла книжка філософських
есеїв, 1997 року у Франції вийшов роман (згодом перевиданий), у 2000-х
опубліковано п’ять книжок литовською, з них дві номінувалися на «Книгу року».
Його оповідання двічі здобували перемогу у конкурсах творів цього жанру,
отримував письменник і інші нагороди.
Литовський літературний критик Лаймонтас Йонушіс так
пише про нашого земляка: «Ярослав Мельник в литовській літературі має яскраво
виражену свою нішу, на яку ніхто серйозно не претендує… В кращих текстах
повороти пронизливих сюжетів, що несподівано постають із звичайного щодення,
виводять на такі простори уяви, де загадково стеляться чаруючі і моторошні
світи буття і смерті. Хоча матеріальна й емоційна реальності видаються всім нам
добре знайомими, в цих альтернативних площинах, які відкриваються, не можна
бути ні в чому впевненим, і різні площини реальності і кошмару в кращих
моментах зливаються у вражаюче і потрясаюче видіння». В українській літературі
ця ніша теж, за великим рахунком, вільна. Адже хоча на презентації в «Є» і
неодноразово відзначалося подібність між сюжетами українсько-литовського
Мельника й українсько-американського Тарнавського, проте проза останнього
(зокрема, книжка «Короткі хвости» / «Short Tails») в Україні так само
маловідома. Микола Ільницький на презентації відзначав також перегук між оповіданнями
Мельника і Михайла Яцкова, Андрій Дрозда звернув увагу на паралель між одним
оповіданням Мельника і фільмом «Загадкова історія Бенджаміна Баттона», знятим
за однойменним оповіданням Ф. С. Фіцджеральда, а литовські та
французькі критики у своїх рецензіях вказували на спорідненість творчості
Я. Мельника з прозою Кафки, Боргеса, Кортасара.
На презентації, модераторами якої виступили Володимир
Панченко та Віктор Неборак, Ярославові Мельнику було про що розповісти, хоча
виглядав він, можливо, і не аж так атрактивно, як деякі наші зірки. «Людина
лісу» – каже він про себе, і ця інтровертність часом давалася взнаки. Зокрема.
на біографічне запитання про життя в Литві письменник не сказав нічого
конкретного, крім того, що він займається йогою. А вже після презентації, в
колі співробітників Інституту Івана Франка, розповів про хоча й може не надто
оригінальну як на вісімдесяті роки, коли це відбувалося, проте цікаву і складну
свою долю. Виявилося, що принаймні двічі Мельникову життєву дорогу визначали
спецслужби. Перший раз – коли після успішного завершення його навчання у
Львівському університеті Івана Франка заблокували йому шлях до аспірантури,
другий – коли згодом намагалися завербувати його як критика, а він вдався до
втечі: поїхав до Москви, вступив до Літературного інституту, а там познайомився
з литовкою, яка і стала його дружиною.
Ігор Котик, науковий співробітник Інституту Івана Франка
Інформ. опубл.: Котик І. Зустрічі з Ярославом Мельником у Львові / Ігор Котик [Електронний ресурс]. Режим доступу до газ. : http://www.litgazeta.com.ua/node/3106 . – Назва з екрану.
Про це див. також: Котик І. Ярослав Мельник і метафізичні жорна / [Електронний ресурс]. Режим доступу : URL : http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2012/05/31/130900.html . – Назва з екрану.