З цієї нагоди наступного дня у Львівській обласній філармонії відбувся творчий вечір Ювіляра, на якому зі словом про нього «“Пускаю душу в світ…”: Поезієзнавча сильветка Василя Куйбіди» виступив Євген Нахлік. Літературознавець зазначив, що поетичні твори Василя Куйбіди об’єднує наскрізний образ ліричного героя. Вірші подають своєрідну біографію поетової душі. Саме душа ліричного героя становить осереддя поезії Ювіляра, слово душа належить до найуживаніших у його віршах. Основна проблематика всіх збірок – «Контур» (1991), «Послання стежок» (1993), «Вертикаль стебла», «Долина відображень» (обидві – 2003), «Гармонія неспокою» (2010), «Простір перевтілень» (2013) і «Розпізнавання голосів» (2015) – драматична екзистенція душі ліричного «я» у трьох поставах: діяльній, сповідальній та самопізнавальній. Значення і цінність поезії Василя Куйбіди в тому, що вона в сучасну добу неймовірного технократичного прогресу й  небувалої політичної метушні нагадує, кажучи його словами, про «острівчик душі».

       Здобувши технічну та юридичну освіту, поет не цурається ірраціонального погляду на довкілля («Шукай ірреальність / І обрящеш надію», «Збагнути дійсність, як потойбіччя!»), йому дано бачити, як «хитаються химери», його приваблюють «Незнані небеса, нечувані вітри, / Небачені сонця і сни метафоричні», «образи містичні», «Свідомости химерної забави», йому доступне відчуття дива на світі («День сьогоднішній – це диво, / У якому ти живеш»), він схильний гадати, що «Півсвіту сподівається на диво», у його душі, обтяженій досвідом, зберігає свій недоторканий куток казкове світосприйняття, яке йому дороге з дитинства і яке він трепетно плекає й досі («Ще мостять сни свої казкові гнізда», «Хтось продовжує життя / На казки свої дитячі»).

       Водночас це лірика людини мужньої та сильної, здатної безстрашно глянути в бездонні глибини позасвідомого «я», у реалії буття; це роздуми особистості, відкритої до філософського пізнання світу, стійкої та звиклої до життєвої боротьби. Поет веде наскрізний діалог з Богом і з долею.

       Лірико-поетична мова Василя Куйбіди стає не раз по-сучасному езотеричною, прямий логічний зв’язок між рядками зникає, відкриваючи широкі можливості для різночитань і здогадів. В оригінальному міфоплетиві автор схоплює диво світу й передає його образною мовою.

       Громадянська лірика Василя Куйбіди – це переважно лірика національної патетики й романтики, такі вірші теж виявляють духовий світ ліричного героя, його ідеологічні переконання, національну заанґажованість.

       Василь Куйбіда – поет афоризмів, психологічних, моральних, ідеологічних, політичних. Ірраціональний поет не раз перевтілюється на поета раціональних сентенцій, мудрих повчань, прозорих максимів. Наприклад, оригінально, шляхом переінакшення-заперечення, обіграно народну міфологему стовпів, які тримають небо:

                   Тримають небо не стовпи:

                   Любов і затишок у хаті.

Дотепно висловлено думку про різну моральну цінність людських індивідів:

                   Із глини кожен чоловік,

                  Різноманітні тільки проби.

А ось порада самому собі й іншим:

                  Не лічи невдачі – перемоги,

                  Розрізнити їх нам не дано.

Впадає в око й повчання історіософського плану:

                  Не король Данило, а сумління –

                  Щонайголовніше на землі!

                  Волелюбний дух, а не каміння

                  В спадок залишають королі!

         На літературно-мистецькому вечорі, який вела Любов Ступчук, Василь Куйбіда розповідав про себе, своїх батьків, читав власні вірші. Лунали пісні на його слова у виконанні відомих солістів та естрадних виконавців – Наталі Дитюк, Олеся Дяка, Тетяни Нікітчин, Віктора Гембари, Ліліани Раврух, Ореста Цимбала, Заслуженої академічної капели України «Трембіта».

       Зичимо ліричній душі Ювіляра дальшого розквіту поетичного таланту на довгі-довгі роки!