Доповідь Євгена Нахліка на урочистому вечорі з нагоди дня пам’яті Івана Франка

     У доповіді йшлося про останні два роки життя Івана Франка за воєнного лихоліття. 2 вересня 1914 р. австрійські війська залишили Львів, а вже 3-го до міста вступили перші російські розвідувальні групи; 4-го почався помпезний перехід російської піхоти та кінноти через Львів. За спогадами пароха Криворівні Олекси Волянського, після 2 серпня 1914 р., коли заповідався початок війни, Франкові, який відпочивав у Криворівні, порадили вертатися до Львова.

     За Франковим зізнанням у листі від 27 травня 1915 р. до свояка, київського вчителя Єлисея Трегубова, він «у першу ніч окупації Львова» зазнав «тривоги – солдатського постою» в його «домі (коло 200 людей)». За спогадами Франкового секретаря, народного вчителя Мар’яна Колодія, «одинокою сатисфакцією» письменника під час російської інвазії було те, що «не раз відвідували його деякі “гості з України”, переважно українці-солдати, що приходили подивитися на Франка і дивувались, що може писати лівою рукою».

     Франкові довелося майже десять місяців жити під російською окупацією в тяжких умовах не лише воєнної розрухи, а й духового поневолення, насильницького оправославлення та русифікації, арештів і висилки у глибину Росії, навіть до Сибіру сотень патріотично настроєних українських громадсько-культурних та церковних діячів (митрополита Андрея Шептицького, ректора греко-католицької семінарії о. Йосифа Боцяна, вчительки-письменниці Костянтини Малицької, адвоката й літературознавця Михайла Мочульського та багатьох ін.), в умовах заборони українських товариств і видань, загалом розвитку української культури й самої української нації, тобто тих найбільших цінностей, яким Франко віддавав усі свої сили.

     Під час війни Франко мав нагоду відчути стрілецький порив, надію, завзяття і фізичні страждання поранених вояків (після відступу російських окупантів від 13 листопада 1915 р. до середини або й кінця березня 1916 р. перебував у військовому шпиталі січових стрільців у Львові й Катрі Гриневичевій, котра його відвідала там у середині лютого 1916 р., признався: «жаль мені <…> моїх стрільців»). Хоча Франко під час війни потерпав од недуг і немочі, сімейних негараздів і самотності, він і далі творчо працював, «не тратячи віри» в «кращу будущину» «нашого письменства», як зазначив у листі від 24 березня 1915 р. до доньки Анни.

     Співорганізатором урочистого вечора з нагоди дня пам'яті Івана Франка було Галицьке районне об’єднання м. Львова ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

     З доповіддю Євгена Нахліка можна ознайомитись за публікацією у часопису «Слово Просвіти»:

     Нахлік Є. Іван Франко і І Світова: Актуалізовані нотатки з приводу російської інвазії / Євген Нахлік // Слово Просвіти: Всеукраїнський культурологічний тижневик. – 2014. – 12–18 черв. – Ч. 23. – С. 4–5; Те саме // Слово Просвіти. – Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2014/06/16/іван-франко-і-і-світова/. 16 Чер 2014.