СЛУХАЛИ: Доповідь директора Інституту Івана Франка Є. К. Нахліка:

І. Співпраця Інституту Івана Франка НАН України з іншими установами в царині франкознавства

У щорічних франківських конференціях, що проходять у Львівському національному університеті імені Івана Франка, регулярно беруть активну участь науковці Інституту Івана Франка НАН України, друкуються наші співробітники і в університетському періодичному збірнику «Українське літературознавство» – насамперед тих випусках, що присвячені проблемам франкознавства й видані переважно за підсумками конференцій. Переглядаючи зміст останніх збірників, можна помітити, що частина статей науковців з нашої та інших установ, передусім зі Львівського університету, написані на основі статей до Франківської енциклопедії, яка виконується в Інституті Івана Франка НАН України із залученням літературознавців, фольклористів, істориків, мистецтвознавців з усієї України. Це статті як біографічного характеру (про взаємини Івана Франка зі своїми сучасниками, його відгуки про попередників), так і інтерпретаційного (про Франкову прозу й поезію). Нас тішить, що робота над Франківською енциклопедією помітно активізувала джерелознавчі, біографічні та інтерпретаційні напрямки сучасного франкознавства.
Друкуються наші співробітники і в продовжуваному збірнику «Франкознавчі студії», що його видає Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
Сьогодні ми можемо з приємністю відзначити, що поглибилася наша співпраця з університетськими франкознавцями, насамперед з Інститутом франкознавства. Крім взаємної участі в різних заходах наших установ, публікування статей наших науковців в університетських збірниках, а університетських працівників – у наших виданнях, з осені цього року Інститут франкознавства Львівського університету спільно з Інститутом Івана Франка НАН України проводить франкознавчий семінар «Перехресні стежки», засідання якого відбуваються поперемінно то в одному, то в другому франкознавчому осередку. Таке об’єднання зусиль франкознавців обох установ, безумовно, піде на користь розвиткові франкознавчих досліджень.

 ІІ. Співпраця Інституту Івана Франка НАН України з іншими установами та вченими з інших установ на основі науково-дослідних проектів, що виконуються в Інституті Івана Франка НАН України

Завдання академічного літературознавства – це створення масштабних, фундаментальних проектів, таких, як повні та академічні видання творів письменників, ґрунтовні, здійснені за першоджерелами, добре коментовані видання пам’яток, зокрема спогадів, докладні бібліографічні покажчики, наукові біографії, літописи життя і творчості, різнорідні літературні та персональні енциклопедії, історії літератури, літературознавчої та літературно-критичної думки тощо. За роки Незалежності таких робіт з’явилося вкрай мало.
Звідси справа не в тому, щоб здійснювати формальну координацію франкознавчих досліджень чи формальну співпрацю з різними установами в царині франкознавства, а в тому, щоб об’єднати зусилля франкознавців і ширше літературознавців, іще ширше – учених гуманітарного профілю з усієї України для створення фундаментальних франкознавчих досліджень, задля чого й призначені працювати академічні науково-дослідні установи.
На цьому етапі розвитку франкознавства і функціонування Інституту Івана Франка як наступника Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України такими фундаментальними проектами є:
1.      «Іван Франко: Літературна енциклопедія» у п’яти томах (голова редколегії: М. Жулинський, керівник проекту: Є. Нахлік):

• том 1– «Іван Франко й українська література: попередники та сучасники» (науковий редактор: Є. Нахлік);
  
• том 2 – «Іван Франко: зарубіжні літератури» (науковий редактор: Є. Нахлік);
  
• том 3 – «Іван Франко: поетичні твори» (науковий редактор: М. Барабаш);
  
• том 4 – «Іван Франко: художньо-прозові і драматичні твори, літературознавчі праці» (науковий редактор: М. Легкий);
  
• том 5 – «Іван Франко: теоретико-літературні аспекти творчості. Міфологічні, фольклорні та літературно-традиційні персонажі» (науковий редактор: Є. Нахлік).
  

2.      Підготування наступних Додаткових томів до видання Франко І. Зібрання творів: у 50 т.:
§ «Наукові переклади Івана Франка» (виконується, науковий редактор: М. Легкий; упорядник та автор коментарів: А. Франко);
§ додаткові томи, які б містили наукову спадщину І. Франка історичного та політико-публіцистичного характеру (у проекті);
3.      Бібліографічні покажчики:

• Покажчик творів Івана Франка та критичної літератури про нього «Сучасне франкознавство (1988–2005)» (укладачі: М. Мороз, О. Луцишин; завершено і схвалено на вченій раді Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України від 12 квітня 2011 р., витяг з протоколу № 5; книжка вийде наприкінці 2012 р. або першої половини 2013 р.);
  
• Укладання покажчика бібліографії франкознавства 2006–2010 рр. та поточної бібліографії, що планується на 2013 р. (укладач: О. Луцишин).
  

4.      «Літопис життя і творчості Івана Франка» у 3 томах, що його уклав М. Мороз (редактор т. 2 – О. Луцишин) (спільно з Інститутом франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка).
 Саме навколо цих проектів і доцільно насамперед об’єднати зусилля франкознавців з усієї України.
Саме з приводу виконання цих проектів і мав я консультативні розмови з багатьма вченими, більшість із яких (понад 40) уже залучені до наших проектів, насамперед Франківської енциклопедії. Це насамперед науковці з Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: Микола Сулима, Геннадій Нога, Галина Бурлака, Микола Бондар, Наталя Шумило, Юрій Пелешенко.
Це також науковці з Львівського національного університету імені Івана Франка:
Михайло Глушко, д. філол. н., проф. кафедри етнології;
Ярослав Грицак, д. іст. н., проф., директор Інституту історичних досліджень;
Василь Івашків, д. філол. н., проф., завкафедри української фольклористики;
Валерій Корнійчук, д. філол. н., проф. кафедри української літератури;
Ольга Кравець, к. філол. н., доцент кафедри слов’янської філології;
Ярема Кравець, к. філол. н., доцент кафедри світової літератури;
Михайло Кріль, д. іст. н., проф., завкафедри історії слов’янських країн;
Іван Крупський, д. філол. н., проф. кафедри радіомовлення і телебачення;
Орися Легка, к. філол. н., доцент кафедри української літератури;
Ольга Лучук, к. філол. н., доцент кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин;
Тарас Лучук, к. філол. н., доцент кафедри теорії літератури та компаративістики;
Ореста Мацяк, к. філол. н., доцент кафедри української літератури;
Володимир Микитюк, к. філол. н., доцент кафедри української літератури;
Тарас Пастух, д. філол. н., доцент кафедри української літератури;
Святослав Пилипчук, к. філол. н., директор Інституту франкознавства;
Надія Поліщук, к. філол. н., доцент кафедри світової літератури;
Ярина Тарасюк, к. філол. н., доцент кафедри світової літератури;
Іван Теплий, к. філол. н., доцент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів;
Богдан Тихолоз, к. філол. н., доцент, заступник декану факультету журналістики;
Ростислав Чопик, к. філол. н., доцент кафедри української літератури;
Богдан Якимович, д. іст. н., проф. кафедри історичного краєзнавства.
 Науковці з інших установ:
Ярослава Мельник, д. філол. н., проф., ректор Українського Вільного Університету (Мюнхен);
Лариса Каневська, к. філол. н., завідувач Музею видатних діячів Києва;
Яким Горак, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри теорії музики Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка;
Роман Піхманець, к. філол. н., доцент кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника;
Володимир Матвіїшин, д. філол. н., проф., завкафедри світової літератури Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника;
Богдан Мельничук, д. філол. н., проф. кафедри української літератури філологічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;
Тамара Подоляка, Інститут народознавства НАН України.
Леонід Ушкалов, д. філол. н., проф. кафедри української та світової літератури Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди;
Микола Корпанюк, д. філол. н., проф., директор Центру сковородинознавства Переслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди;
Валентина Кухар, Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка;
Петро Білоус, д. філол. н., проф. кафедри української літератури Житомирського державного університету імені Івана Франка;
Григорій Зленко, Одеса.
Задля ефективнішого виконання фундаментальних проектів передбачається відкрити в Інституті Івана Франка НАН України відділ міждисциплінарного франкознавства. Такий відділ доцільно створити задля конкретних найближчих завдань:

• підготування до друку наступних додаткових томів до Зібрання творів у 50 т., які б містили наукову спадщину І. Франка історичного та політико-публіцистичного характеру;
• створення тематичних томів Франківської енциклопедії «Іван Франко – історик» та ««Іван Франко і періодика».

 

ВИСТУПИЛИ:

 Я. Й. Грицак висловив застереження щодо глобальних проектів у франкознавстві, тому що подібні проекти – це, на його думку, прерогатива ХІХ століття, а ХХІ століття вимагає більше конкретики. Я. Грицак вбачає розвиток франкознавчої науки в Інституті Івана Франка у трьох напрямках: по-перше, пропонує планувати, крім колективних, також й особисті проекти; по-друге, враховувати досвід міжнародної науки і дбати про налагодження міжнародних зв’язків (передусім з Австрією, Німеччиною); пропонує створити при Інституті підготовку кадрів за європейською докторською програмою PhD (можливо, разом з якимось університетом), яка б передбачала стажування за кордоном (у Відні чи Варшаві); по-третє, створити міжнародний інститутський франкознавчий збірник як періодичне видання, яке б відбивало історію Інституту. Наприкінці зазначив, що необхідною умовою для розвитку науки як такої є орієнтація передусім на якість продукції.

Є. К. Нахлік: зазначив, що науковці Інституту готують індивідуальні монографії після закінчення аспірантури на основі своїх кандидатських дисертацій. Так, монографія К. Дронь «Міфологізм у прозі Івана Франка» виграла ґрант для молодих вчених від «Наукової думки» і вийде друком, як і книжка О. Мельник про М. Яцкова. Крім того, О. Мельник зараз готує за ґрантом комплексне дослідження про стосунки І. Франка та М. Яцкова з публікацією маловідомих матеріалів. Працюють над індивідуальними монографіями також і М. Легкий, А. Швець і, звісно ж, плануємо і далі видавати монографії наших аспірантів. Важливо, щоб наукова монографія містила не просто формальний елемент новизни, а й справді робила прорив у галузі сучасного франкознавства. Щодо проекту «Франківської енциклопедії», то Є. Нахлік пропонує підтримати його поступове виконання (наразі планується підготування першого тому «І. Франко та українські письменники»). Повне зібрання творів І. Франка – це наразі нереальний проект.

М. Г. Жулинський відзначив, що Я. Грицак має рацію, тому Інститутові треба дбати про підготовку докторів наук, не зволікаючи після захисту кандидатських і випуску монографій. Питання про докторську програму справді на часі, як і видання міжнародного збірника, однак треба мати на увазі, що друкувати праці у такому збірнику потрібно різними мовами. Загалом кожному франкознавцю слід пам’ятати, що він представляє певну інституцію, а тому прагнути до наукового зростання.

С. М. Пилипчук порушив питання співпраці академічної й університетської науки, координацію зусиль, злагодженої співучасті та співорганізації й індивідуальних, і колективних проектів. Відзначив, що така співпраця вже відбувається між Інститутом франкознавства при Львівському університеті та Інститутом Івана Франка НАН України, зокрема обидві інституції беруть активну участь в організації щомісячного франкознавчого семінару «Перехресні стежки»; крім того, науковці Інституту Івана Франка є постійними учасниками щорічних франківських конференцій, що відбуваються в університеті восени, а також активно публікують свої здобутки у фахових періодичних збірниках Інституту франкознавства. З іншого боку, Інституту франкознавства готовий долучатися до проектів Інституту Івана Франка як конференційно чи шляхом публікації своїх статей у започаткованому збірнику «І. Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації», так і в підготовці колективних проектів. Не треба забувати також, що важливим аспектом франкознавчої науки є мовознавчі студії, зокрема проект створення словника мови Івана Франка (у цьому напрямку активно працює Соломія Бук).

А. І. Швець накреслила три стратегічні напрями діяльності Інституту Івана Франка у Львові. По-перше, участь Інституту у фундаментальних проектах, котра, як підказує власний досвід дослідниці, закладає базу для створення наукової біографії Франка, а також сприяє розвитку такої важливої гілки франкознавства, як контактологія. По-друге, в основі діяльності Інституту лежить ідея об’єднавчого та інтеграційного характеру, що знаходить свою реалізацію через співпрацю з відповідними центрами-партнерами франкознавства. Зокрема, Інститут уже має досвід такої співпраці з Музеєм видатних діячів у Києві, при якому створено Музей Івана Франка, що ним керує Лариса Каневська. Надалі з цією установою заплановано організацію спільних тематичних виставок, присвячених різним віхам життєвого і творчого шляху Франка. Також буде продовжено співпрацю з Національним музеєм літератури України в Києві для проведення спільних літературно-мистецьких вечорів. У нас є задум на майбутньому інститутському сайті розмістити логотипи всіх наукових, навчальних та громадських центрів-партнерів нашої установи, щоб у такий спосіб відобразити координаційну роботу та тісну співпрацю Інституту Івана Франка з тими інституціями, які виявляють франкознавчі зацікавлення. Третій аспект діяльності Інституту – це постійне оновлення наукової тематики шляхом вибору яскравих тем (біографічного або інтерпретаційного характеру) для кандидатських дисертацій нашим аспірантам. Це три стратегічні напрями, в яких нам потрібно працювати й удосконалюватись як науковій інституції.

В. М. Івашків підкреслив, що, як слушно відзначив М. Жулинський, на сьогодні жоден український письменник не має повного академічного зібрання творів. Тому видання повного академічного зібрання творів І. Франка аж ніяк не є проектом ХІХ століття, а навпаки, це основа для того, щоб франкознавство рухалося вперед. Але зрозуміло також і те, що коли поставити це завдання в основу діяльності Інституту Івана Франка, то на цьому можна серйозно «зависнути». Для прикладу В. Івашків навів, як Институт мировой литературы видає повне зібрання творів М. Гоголя. Збірка Гоголя «Вечори на хуторі побіля Диканьки» має від сили двісті сторінок, а том, який підготував інститут, містить тисячу сто сторінок, тобто дев’ятсот сторінок – це коментарі, варіанти, біографія – усе, що є дотичним до наукового видання. Крім того всього, потрібно також верифікувати сам текст (зокрема, щоб максимально була збережена мова письменника). Інститут Івана Франка має подбати про те, щоб створити повноцінний функціональний відділ текстології. Якщо Інститут літератури не проти передати рукописні фонди, можливо, з часом і бібліотеку Франка і якщо планує видавати твори Франка чи навіть якісь спеціальні тематичні томи, як скажімо, «Франко і історичні праці», «Франко і фольклористичні праці» тощо, то установі у будь-якому випадку не обійтися без суто мовознавчо-текстологічної роботи, інакше робота буде неповноцінною. А завдання академічного Інституту створити такі видання, які б на століття стали еталоном для майбутніх поколінь, щоб вони не були змушені наново витягувати з архівів «Зорю» чи «Світ» і робити знову нове своє видання. Тому має бути зроблена відповідна підготовча робота, яка полягає у підготовці усього корпусу Франкових текстів. Однак це не є робота ні одного дня, ні навіть одного століття, відтак Інституту потрібно зосередитися, як це Є. Нахлік пропонує, на окремих проектах (як-от енциклопедичний блок «І. Франко й українські письменники» тощо), але вже ці блоки потрібно робити відповідно до сучасних академічних вимог (за першодруками, а не за 50-томним зібранням; подавати варіанти, наново коментувати), щоб це були вартісні тексти для науки. Університетська кафедра української фольклористики спільно з університетським Інститутом франкознавства планує підготувати видання «І. Франко про народну творчість», орієнтуючись на подібну книжку, яка виходила в 50-х роках ХХ ст., але вона була зорієнтована переважно на студентську аудиторію. «Франківська енциклопедія», звичайно, дуже потрібний проект і, будемо сподіватися, вона стане основою для майбутніх досліджень, однак у цьому випадку треба остерігатися досвіду так званих авторських енциклопедій, якою є, наприклад, Гоголівська енциклопедія, абсолютно нікудишня. Тому якщо обмежитися тільки блоками «Франко і українські письменники» чи «Франко і фольклористи», то як можна розмежувати, скажімо, творчість П. Куліша як письменника і як фольклориста? Утім, коли робити цю справу робити належно, глибоко і фундаментально, тоді вона стане необхідною цеглиною для розбудови франкознавства.

В. Івашків також запропонував створити у приміщенні Інституту Івана Франка (за допомогою Музею Івана Франка у Львові) відповідну меморіальну кімнату-музей, яка б слугувала для кращої популяризації постаті Франка.

Є. К. Нахлік: нам конче потрібно мати добрих текстологів і для цього готувати аспірантів. На жаль, фахових, практичних текстологів в Україні можна порахувати на пальцях однієї руки, і майже всі вони зосереджені в Інституті літератури.

М. Г. Жулинський: запропонував Інституту Івана Франка спеціально взяти на наступний рік аспіранта зі спеціальності текстологія, пообіцявши посприяти цьому з боку Інституту літератури. 

Питання мови Франка є найважливіше, адже автоматичне передруковування текстів з 50-томника призводить до спотворення і думки, і стилю, і взагалі системи його мовного самовираження. Сьогодні науковець не має морального права базувати свої дослідження за наявним 20- і 50-томним виданням, а змушений звертатися до першодруків. Щодо бібліотеки І. Франка, то тут наразі робота над другим томом зависла. Потрібно ще раз досконало проаналізувати і вивчити архів Франка (і щодо датувань, і стосовно адресатів тощо). Плануємо повернутися до видання УЛЕ: у радянський час через бажання зробити її «універсальною» на теренах колишнього Союзу загубилася нова українська література, і цю прогалину потрібно конче ліквідувати. На часі також стоїть питання про свою національну енциклопедію. Однак існує старе і молоде покоління дослідників. Старе покоління важко відходить від стереотипів. Потрібно виробляти концептуальні засади і принципи нових методологій і зважати на те, що проблеми у технічних і гуманітарних науках кардинально різні. Усе потрібно піддавати критичному аналізові. Зараз на часі видання Шевченківської енциклопедії, персональної енциклопедії Лесі Українки. Шкода, що немає в живих проф. І. Денисюка – він дуже би знадобився й у франкознавстві, й у лесезнавстві. Тому нам сьогодні як ніколи потрібна координація сил і співпраця між науковими установами.

В. І. Микитюк висловився про місце педагогічної спадщини Франка в енциклопедичному проекті, адже педагогічні висловлювання Франка, як правило, купюровані. Ця проблема може бути вирішена у формі авторського проекту – посібника чи монографії. Частину матеріалів уже опрацьовано. В. Микитюк також наголосив, що не варто забувати про перевидання творів Франка для школи.

Є. К. Нахлік погодився, що тема педагогічної спадщини Франка дуже цікава, охоплює аспектів багато, однак знайти дослідників цієї проблеми складно. Також відзначив, що Музей Івана Франка видає дуже потрібний для статей до «Франківської енциклопедії» «Науковий вісник», систематично готує різні джерелознавчі матеріали, листи, спогади. І паперова, й електронна (на сайті Львівського університету) версії листів до Франка є необхідною основою для франкознавчих – і не тільки – досліджень.

Н. Б. Тихолоз зауважила, що, ще вступаючи в аспірантуру, зіткнулася з проблемою текстології, бо в університеті ніхто цього не вчив. Потрібно запровадити якісь курси з текстології, бо тут один аспірант нічого не вирішить. Висловила пропозицію щодо публікації матеріалів до енциклопедії: щоб статті не зависали в архіві Інституту, а були вчасно й оперативно оприлюднені в різний спосіб, зокрема на інститутському веб-сайті. Постає також проблема коментарів у сучасному світі, їхньої необхідності, адже тепер легше зайти в інтернет, ніж взяти книжку з бібліотечної чи власної полиці.

М. Г. Жулинський: у Волинському університеті запроваджено курси з основ текстології, які провадить Лариса Мірошниченко. Інститутові Івана Франка треба якнайшвидше впроваджувати свій сайт, де розміщувати неопубліковані ще статті до Франківської енциклопедії. Щодо проблеми коментування у сучасному світі, то зауважив, що цим не можна нехтувати, оскільки аспіранти не привчені працювати з першоджерелами, а це призводить до відсутності цілеспрямованої роботи з текстами, а без освоєння першоджерел з них не буде повноцінних учених. Зловживання інтернетом призводить до негативних наслідків.

Є. К. Нахлік: ми публікуємо готові статті у фахових наукових збірниках, журналах. Плануємо також видати тематичні збірники, до прикладу: «Франко і Чернігівщина». А на сайті плануємо розмістити монографії, які вже вийшли, а також літературно-критичні статті, рецензії. Щодо розміщення на сайті наукових статей до Франківської енциклопедії, то треба над цим подумати та зважити всі «за» і «проти».

Я. Р. Горак: як музикознавець, зауважив, що Франко, будучи сам енциклопедичною людиною, спілкувався з різновекторними особистостями, діячами різних наук, культур, політичних поглядів, і це розмаїття його оточення треба врахувати в майбутній енциклопедії. Також погодився з думкою про необхідність коментарів у сучасній науці: науковець повинен спочатку вміти працювати з каталогами у бібліотеках.

Є. К. Нахлік: бракує фахівців, тому ми діємо за принципом, що краще звузити проблематику, досліджуване оточення (скажімо, спочатку до письменників, літературознавців, фольклористів), але опрацювати такі енциклопедичні статті фахово, глибоко, всебічно. Створення енциклопедії – це процес довготривалий, і для нас головне закласти тривку основу, розробити такі зразки, таку матрицю, яка буде дороговказом для теперішніх і наступних дослідників.

В. А. Бурбела: зазначив, що не є фаховим франкознавцем, хоча кілька статей написав. На його думку, Інститут Івана Франка повинен подбати насамперед про формулювання та відкриття нових перспективних наукових тем. Скажімо, практично не досліджено роль Франка у вітчизняному літературознавстві, незважаючи на те, що, на перший погляд, про творчість Франка щорічно пропонується дисертаційних тем більше, ніж про Шевченка (у співвідношенні 65:40). Але відсутня аналітична робота, багато ще не досліджених раніше аспектів, переважно через ідеологічні заборони. Приємно, що Інститут Івана Франка на останню координаційну раду подав аж три нові свіжі теми з франкознавства: про маску, про художній портрет і про урбаністичний текст.

М. Г. Жулинський відзначив, що Інститут Івана Франка стоїть на правильному шляху, висловив надію про поглиблення співпраці з університетом та музеєм, що забезпечить належні умови для інтеграції франкознавства у світовий контекст. Також відзначив, що завжди з великим інтересом сприймав і сприймає кожну наукову монографію Інституту Івана Франка, виконану з нових методологічних позицій. У шевченкознавстві такої перспективи, на жаль, не існує, оскільки бракує молодих дослідників, скажімо, нема жодного дослідника, хто б досліджував творчість Шевченка-маляра. Мало зроблено в аспекті вивчення української літератури в європейському контексті. Є, правда, 5-томник Вервеса, але він далеко не повний. В Інституті літератури бракує славістів, наступного року буде міжнародний з’їзд славістів у Мінську і всього 13 заявок, навіть нема з чого вибирати. Це засмучує, натомість втішають інші перспективи: створено центр (правда, наразі з однієї людини) досліджень літератур Китаю, Японії і Кореї, але з чогось треба починати.

 
Заслухавши та обговоривши виступи учасників наради з питань розвитку франкознавчих досліджень в Інституті Івана Франка НАН України, присутні відзначили:

1. Від часу створення Інститут Івана Франка НАН України ефективно здійснює координацію зусиль українських франкознавців, спрямовану на виконання фундаментальних проектів, передбачених перспективними та поточними планами цієї академічної установи.

1. Обговорення актуальних франкознавчих проблем і дослідницьких напрямків в Інституті Івана Франка НАН України визнати корисним для дальшого розвитку франкознавства, покращення діяльності Інституту Івана Франка та його інтеграції у світову науку.

Разом з тим учасники наради вказали на низку проблем: недостатність у Львові й загалом в Україні фахових франкознавців, текстологів, недостатня увага в навчанні студентів та аспірантів до текстологічних питань, брак коштів для ширшого залучення учених з інших установ до фундаментальних проектів, які виконуються в Інституті Івана Франка НАН України. 

УХВАЛИЛИ:

1. Виступи учасників наради з питань розвитку франкознавчих досліджень в Інституті Івана Франка НАН України взяти до відома.
   
2. Підтримати зусилля керівництва Інституту Івана Франка НАН України, спрямовані на об’єднання вчених-гуманітаріїв з усієї України навколо фундаментальних проектів «Франківська енциклопедія», бібліографія франкознавства, виконання яких здійснюється згідно з указами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також навколо інших важливих франкознавчих проектів (підготовка та видання наступних додаткових 55–58 томів до Зібрання творів у 50 томах, створення колективних монографій та наукових збірників).
   
3. Інститутові Івана Франка НАН України посилити координацію франкознавчих сил України задля прискореного і якісного виконання зазначених пріоритетних франкознавчих досліджень.