Відкрита лекція Алли Швець в Українському католицькому університеті

         «“Коли не можемо вернути Її до життя, бажається мати образ Її вірний“ (Наталія Кобринська у світлі генераційної ідентичності)» – саме таку  енігматичну назву мала лекція Алли Швець. Мало знана постать Наталії Кобринської у представленні доповідачки відкрилася перед слухачами в усій повноті духових пошуків і поривань цієї жінки, її творчих прагнень, протидії тодішнім суспільним приписам та упередженням, доланні особистісних непорозумінь та перешкод.

          Якою є роль жінки у сім’ї та суспільстві? Чи має право жінка на особистісний духовий ріст і громадську активну діяльність? Які головні гасла (ідеї) можуть об’єднати галицьке жіноцтво?  Відповідей на такі питання шукала свого часу Наталія Кобринська, і сама своїм життєвим прикладом стверджувала,  що можна і треба долати рамки і обмеження суспільних приписів.

          Алла Швець висвітлила творчі здобутки Наталії Кобринської, її плідні ділові та особисті зв’язки із відомими постатями Галичини і Наддніпрянської України – І. Франком, М. Павликом, М. Грушевським, М. Драгомановим, Ольгою Кобилянською, Пантелеймоном та Олександрою Кулішами, Б. Грінченком, І. Нечуєм-Левицьким та ін.

         Генераційний феномен як усвідомлена інтегрованість в соціопростір власного покоління – саме через таку призму лекторці вдалося якнайповніше розкрити індивідуальність Кобринської на тлі доби та її інтелектуального оточення. З цього погляду Алла Швець простежила, як у контексті структуризації соціокультурного досвіду письменниці реалізувалася її власна поколіннєва самість в галицькому суспільстві у 1880-90-х роках, та як вона згодом трансформувалась чи навіть втратилась, девальвувалась.

          У середині 1880-х років Кобринська стала одним із духовних символів «покоління Франка», асоційованого з розвитком емансипаційних тенденцій, новим реформаторським світоглядом та ідеологією. Як зауважила лекторка, саме від часу знайомства з Франком 1884 р. письменниця свідомо ідентифікує себе з його поколінням, визнаючи Франкове світоглядне й літературне менторство. Серед головних чинників інтеграції Кобринської в поколіннєвий соціопростір були передусім ідеї жіночого руху, засвоєні з досвіду європейського фемінізму, її власна літературна компетенція та партійний консенсус з радикалами.

          Проте, якщо від середини 1880-х й до середини 1890-х років діяльність Кобринської означено періодом найвищої громадянської, літературної, суспільно-політичної активності, то надалі вона щоразу більше потрапляє в конфлікт зі своїми колишніми однодумцями та ідейними соратниками, втрачаючи літературне визнання, суспільний авторитет, наражаючись на критичні кпини через свою опозиційність і світоглядну інакшість. Лекторка наголосила на парадоксальній амбівалентності суспільного позиціонування Кобринської, з одного боку, як знакового репрезентанта своєї епохи і свого часу, міцно вкоріненого у власну генерацію, а з іншого боку ‒ як антагоніста, самітника, маргінала, що в силу обставин елімінувався з неї. У зв’язку з цим Алла Швець закцентувала головні причини поколіннєвої дезінтеграції Кобринської від початку 1890-х р. ‒ контроверзи «альманах чи газета?» та «вільна любов», що спричинили розрив письменниці з Франком та радикальним середовищем, контроверсійні взаємини з «українським парубоцтвом», яке репрезентувало маскулінний дискурс, світоглядне розходження з інертним галицьким жіноцтвом, духово недозрілим до ідей жіночого руху, дилеми локального самовизначення письменниці (між Галичиною та Наддніпрянщиною, Болеховом та Львовом), фатальна «львівська ескапада» 1904‒1907 р., непорозуміння з критиками та молодим літературним поколінням. 

           Значну увагу привернула остання частина лекції, присвячена трагічному смеркальному періодові життя Кобринської ‒ 1907‒1920 рр., коли в умовах духового сирітства і самоти вона зревізувала власний життєвий досвід, аксіологію та взаємини з людьми, прийшовши до глибоких екзистенційних одкровень, «що то не люди винні, а вона сама». Лекторка оприявнила цікаві факти з життя Кобринської на схилку віку: її геронтофобію, трагедію зреченого материнства, життя в умовах війни і російської окупації, колізії із заповітом, у двох редакціях якого відлунює дилема «родина чи громада», енігматичність заповіданої епітафії «мене вже серце не болить».

           Лекція Алли Швець «“Коли не можемо вернути Її до життя, бажається мати образ Її вірний“ (Наталія Кобринська у світлі генераційної ідентичності)» викликала жвавий відгук у слухачів, інтерес до постаті Наталії Кобринської, спонукала до роздумів над гендерними питаннями, які є актуальними і для наших часів.

           Відеозапис відкритої лекції Алли Швець «“Коли не можемо вернути Її до життя, бажається мати образ Її вірний“ (Наталія Кобринська у світлі генераційної ідентичності)» можна переглянути за посиланням: http://lektoriy.ucu.edu.ua/video