У монографії досліджується поезія Юрія
Тарнавського з погляду екзистенційної наснажености. Простежено еволюцію
проблематики, систематизовано й проінтерпретовано найважливіші елементи концептуального
поля «людина» в авторській поетичній картині світу. Екзистенційні мотиви, котрі
становлять одну з домінант творчости українсько-американського письменника й
пов’язують два десятки його збірок, мають евристичний характер, а не виконують
функцію ілюстрацій заздалегідь визначених ідей. Еволюцію творчости Тарнавського
позначено тенденцією до звільнення образу людини від раціонального, тяжінням до
підкреслення нераціонального у людській природі.
Дослідження може стати в пригоді усім, хто
цікавиться модерною поезією та вираженням екзистенцій них тем у літературі.