У монографії здійснено поліаспектне і комплексне дослідження проблеми поетики й семантики прозового пейзажу у творчості Івана Франка й «молодомузівців» М. Яцкова, Б. Лепкого, В. Бірчака. Уперше визначено художні особливості психологічного пленеру Франкової прози. Розглянуто індивідуально-авторські форми побудови психологічної дескрипції природи в художній практиці «молодомузівців». Осмислено трансформацію міметичного способу пейзажотворення у літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття в аспекті співіснування, контамінації та дифузії «старих» (етнографічних, фольклорно-романтичних, реалістичних, натуралістичних) і «нових» (ранньомодерністських) принципів і моделей зображення природи й людини. Виявлено подібності та відмінності дескриптивної манери І. Франка та змалювання природи у текстах «молодомузівців» та інших письменників «перехідної доби» (Ольги Кобилянської, Наталії Кобринської, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника).
Електронна версія видання: http://surl.li/tuvnx