Пропонована книга – ґрунтовний, стереометричний
науковий “портрет” Івана Франка як поета філософської рефлексії. Дослідження
присвячено комплексному осмисленню філософської лірики письменника в аспекті
діалектичного саморозгортання поетичної рефлексії. Статус філософської лірики в
системі генерики кваліфіковано як метажанровий різновид ліричного роду,
сутність якого визначає поетична (філософсько-лірична) рефлексія. З’ясовано
місце філософської лірики в генологічній свідомості та світоглядно-естетичній
еволюції митця-мислителя, її роль у кристалізації “філософської віри”
письменника; систематизовано його погляди на філософську лірику як різновид
“рефлексійної” поезії. З позицій діалектичної герменевтики тлумачаться
ідейно-естетичні особливості філософсько-ліричних творів, циклів,
художньо-філософських концепцій поетичних книг. Визначено домінантні
образно-смислові опозиції художньої філософії головних Франкових поетичних
збірок: “божеське – людське” (“Із літ моєї молодости”), “вершини – низини” (“З
вершин і низин”), “ерос – танатос” (“Зів’яле листя”), “суще – належне” (“Мій
Ізмарагд”), “сумнів – віра” (“Із днів журби”), “вічне – тлінне” (“Semper
tiro”), які в загальному підсумку зводяться до універсальної діалектики
ідеального і реального.
Книга адресована науковцям-філологам, викладачам та
студентам-гуманітаріям, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться творчістю
Івана Франка.