Про інститут

Інститут Івана Франка НАН України -

це академічна науково-дослідна установа, утворена на базі Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України відповідно до постанови Президії НАН України № 114 від 13.04.2011 р. Це літературознавча установа широкого профілю, яка представляє академічне літературознавство у Львові й у якій, крім пріоритетного напрямку – франкознавства, розвиваються інші напрямки: шевченкознавчі, кулішезнавчі, славістичні, германістичні, теоретико-літературні та компаративістичні дослідження, вивчення літературного процесу в Галичині від «Руської Трійці» до «Молодої Музи», української еміграційної літератури, інших творчих індивідуальностей, проблем поезіє­знавства, літературної критики. Таке розмаїття досліджуваних явищ, як і сам загальнолітературознавчий профіль інституту відповідає широті інтересів та творчої і літературознавчої практики самого Івана Франка, який провадив широкий інтертекстуальний діалог зі світовою культурою, писав майже про всіх українських та багатьох іншомовних письменників – своїх попередників та сучасників, активно виступав як літературний критик.

Історія. 

Як науковий колектив Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ЛВІЛШ) почало функціонувати від вересня 1991 р. у складі відділу франкознавства та відділу літературного процесу в Західній Україні (від 1996 р. – відділ літературного процесу в Західній Україні та компаративістики).  Постановою Президії НАН України від 19 березня 2008 р. № 84 створено у Львівському відділенні Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України сектор літературної критики для осмислення сучасного літературного процесу.

Керівник Відділення (також і завідувач відділу літературного процесу в Західній Україні та компаративістики), а від 13 квітня 2011 р. директор-організатор і від 25 квітня 2012 р. директор Інституту Івана Франка – доктор філологічних наук, професор Євген Нахлік.  Вченим секретарем спочатку працював Петро Ляшкевич, від 1994 р. – Григорій Чопик, від 2002 р. – Наталія Тодчук, від 2003 р. – Алла Швець, від 2009 р. – Мар’яна Барабаш. Від 2010 р. впроваджено посаду заступника директора з наукової роботи, яку обійняла Алла Швець.

Завідувачі відділу франкознавства: у 1991­–1994 рр. – Лариса Бондар, у 1994–2002 рр. – Мирослав Мороз, від 2002 і до цього часу – Микола Легкий.

Наукова діяльність. 

Науковці Інституту Івана Франка виконують такі індивідуальні та планові завдання:

  • захищають дисертації та видають індивідуальні монографії: «Категорія “літературний розвиток” у науковому трактуванні Івана Франка» Олени Луцишин (1998), «Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка» Миколи Легкого (1999) – обидві відзначені премією для молодих вчених НАН України; «Ecce Homo: Добра звістка від Івана Франка» Ростислава Чопика, «Роман Івана Франка “Для домашнього огнища”: простір і час» Наталії Тодчук (обидві – 2002), «Злочин і катарсис: Кримінальний сюжет і проблеми художнього психологізму в прозі Івана Франка» Алли Швець (2003), «Казкотворчість Івана Франка (генологічні аспекти)» Наталі Тихолоз, «Психодрама Івана Франка в дзеркалі рефлексійної поезії» Богдана Тихолоза (обидві – 2005) – усі три також відзначені премією для молодих вчених НАН України; «Номеносфера поезії Івана Франка (поетика заголовків, присвят, епіграфів)» Мар’яни Челецької (Барабаш), «“Мов органи в величному храмі...”: Контексти й інтертексти Івана Франка (порівняльні студії)» Валерія Корнійчука (2007); «Філософська лірика Івана Франка: Діалектика поетичної рефлексії» Богдана Тихолоза (2009) – відзначена премією ім. С. Єфремова; «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби» Романа Піхманця (2009) – загальноукраїнська премія «ЛітАкценту» за найкращу літературознавчу книжку року та Івано-Франківська обласна премія ім. Василя Стефаника; про Франка йдеться в окремих розділах книжки Євгена Нахліка «Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проб­леми українсько-польської літературної компаративістики» (2010);
  • готують посібники («Іван Франко» Миколи Легкого, 2001);
  • перевидають франкознавчі праці попередників, як ось «Франкознавчі студії» Якима Яреми (2007);
  • перевидають окремі твори Івана Франка, наприклад збірку «Баляди і розкази» (2007), працю «Українська література в 1904 році» в українському перекладі з німецької (2005), роман «Для домашнього огнища» (колективний збірник «Іван Франко – майстер кримінального читва», 2006), «Оповідання для дітей» (2006) та ін.;
  • видають неопубліковані спогади про письменника: книжка Наталі Тихолоз «Semper magister et semper tiro: Іван Франко та Осип Маковей» (2007), публікація Алли Швець «Із секретів “сімейного огнища” Івана Франка: мемуарні одкровення (неопубліковані спогади Марії Грінченко)» (Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія. – К., 2010. – Т. 5) та ін.;
  • публікують статті, рецензії тощо (упродовж лише 2006–2010 рр. оприлюднено 136 дрібножанрових праць, а загалом за ці роки зроблено 173 франкознавчі публікації).

Практично всі перелічені наші монографії стали помітними явищами в українському літературознавстві, вони являють собою новий крок, а то й етап у поступі франкознавства і складають основу його дальшого розвитку. При цьому вони мають і вагоме теоретико-літературне значення для студій наратологічних, психоаналітичних, часопросторових, жанрологічних, поезієзнавчих, інтертекстуальних, компаративістичних та ін.

Водночас науковці відповідно до робочих планів виконують такі проекти, за які, крім них, не беруться жодні інші інституції чи окремі вчені. Саме цим визначається унікальне місце нашої науково-дослідної установи у сучасному франкознавчому процесі. Перш за все це системне, коментоване довидання 50-томовика. В академічному видавництві «Наукова думка» вийшли «Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах»:

Т. 51: Прозові переклади, 1876–1912 (К., 2008);

Т. 52: Оригінальні та перекладні поетичні твори (К., 2008);

Т. 53: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці, 1876–1895 (К., 2008);

Т. 54: Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці. 1896–1916 (К., 2010).

Крім того, видано «Покажчик купюр: (до Зібрання творів Івана Франка у п’ятдесяти томах)» (К., 2009). Голова редколегії – Микола Жулинський; науковий редактор 51, 53 і 54-го томів, а також «Покажчика купюр» – Євген Нахлік, 52-го тому – Микола Бондар. Тепер готуються наступні два додаткові томи (цього разу – наукових перекладів, що їх здійснив Іван Франко).

Укладаються систематичні бібліографічні покажчики із франкознавства – це продовження традиції, що її приніс у наше відділення Мирослав Мороз і продовжила Олена Луцишин. За упорядкування Мирослава Мороза видано покажчик «Зарубіжне франкознавство» (1997), за його ж упорядкування та Олени Луцишин – покажчик «Заборонене франкознавство. 1885–1988: Матеріали до бібліографії критичної літератури про Івана Франка (публікації, вилучені з обігу в Радянській Україні 1930–1980-х років)» (2006). Нарешті завершено і схвалено на вченій раді Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України покажчик видань творів Івана Франка та критичної літератури про нього «Сучасне франкознавство (1988–2005)», що його почав укладати Мирослав Мороз, а закінчила Олена Луцишин. На черзі – укладання бібліографії франкознавства 2006–2010 рр., поточної бібліографії.

Науковці Інституту Івана Франка НАН України розпочали роботу над фундаментальним проектом «Іван Франко: Літературна енциклопедія», яка готується у п’яти томах:

І – «Іван Франко й українська література: попередники та сучасники» (статті, присвячені окремим персоналіям);

ІІ – «Іван Франко й зарубіжні літератури» (статті, присвячені окремим персоналіям);

ІІІ – «Іван Франко: поетичні твори» (статті про більшість поетичних творів, циклів, збірок);

ІV – «Іван Франко: художньо-прозові і драматичні твори, літературознавчі праці» (статті про більшість прозових і драматичних творів, основні літературо­знавчі праці);

V – «Іван Франко: теоретико-літературні аспекти творчості. Міфологічні, фольклорні та літературно-традиційні персонажі» (статті про естетичні погляди письменника та поетику його творчості – жанрів, стилю, віршування тощо, а також про міфеми, запозичені з різних міфологій, про фольклорних та літературно-традиційних персонажів).

Голова редколегії – Микола Жулинський, керівник проекту – Євген Нахлік.

У рамцях роботи над першим томом видано згадану монографію Романа Піхманця «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби», над першим і другим томами – окремі розділи книжки Євгена Нахліка «Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проб­леми українсько-польської літературної компаративістики». Готуються до друку: монографія Оксани Мельник «Іван Франко і Михайло Яцків: грані взаємин»; за науковою редакцією Євгена Нахліка – колективні монографії «Іван Франко і визначні літератори Чернігівщини (Михайло Коцюбинський, родина Бориса, Марії та Насті Грінченків, Володимир Самійленко)» (автори – Микола Легкий, Алла Швець, Микола Бондар), «Іван Франко й українські літератори Галичини та Буковини» (автори – Євген Нахлік, Оксана Нахлік, Алла Швець).

На матеріалі статей до третього тому «Іван Франко: поетичні твори» створено й видано колективні монографії «Міфопоетичні образи в художньому світі Івана Франка: (Ейдологічні нариси)» (2007; автори – Катерина Дронь, Богдан Тихолоз, Наталя Тихолоз, Алла Швець), «Стереометрія тексту: Студії над поетичними творами Івана Франка» (2010; автори – Мар’яна Барабаш, Віктор Неборак, Богдан Тихолоз, Наталя Тихолоз; обидві за науковою редакцією Богдана Тихолоза).

До переліченого варто додати, що наш науковець Олена Луцишин разом із дрогобицькими франкознавцями Євгеном Пшеничним і Михайлом Шалатою готує до друку «Літопис життя і творчості Івана Франка» у трьох томах, що його уклав Мирослав Мороз.

Наукові теми.

Протягом 2012-2016 рр. Інститут Івана Франка НАН України працює над виконанням затверджених Президією НАН України таких наукових тем (під керівництвом Є. К. Нахлік):

1. «Літературна і наукова спадщина українських письменників у європейському контексті (І. Франко, Т. Шевченко, П. Куліш, Н. Кобринська та інші). Франківська енциклопедія» (пріоритетний напрям – відомча тематика фундаментальних досліджень).

2. «Літературна творчість класиків і сучасників: динаміка виникнення, розвитку та рецепції новаторських шукань  (Т. Шевченко, П. Куліш, І. Франко, Н. Кобринська, сучасні письменники)» (пріоритетний напрям – цільова конкурсна тематика).

Видавничі серії. 

Для видання наукової літератури у ЛВІВШ було засновано декілька видавничих серій: «Літературознавчі студії» (18 випусків), «Франкознавча серія»,  «Літературні портрети», «Літературні пам’ятки», «Бібліографічна серія», «Літературна критика та есеїстка», «Словесність» (відповідальний за випуск – Євген Нахлік).