Микола Легкий:
Євгенові Нахліку
з нагоди його 70-ї зими та 45-го літа наукової діяльности
Світлої пам’яти професор Львівського університету Іван Овксентійович Денисюк, читаючи студентам лекцію про українську новелу зламу століть (до цього жанру викладач мав особливий сентимент), зворушено повідомив, що зовсім недавно в серії «Бібліотека української літератури» вийшла друком добірка-антологія «Українська новелістика кінця ХІХ – початку ХХ ст.: Оповідання. Новели. Фрагментарні форми (ескізи, етюди, нариси, образки, поезії в прозі)» (1989) з його передмовою. А також додав, що тексти до неї підібрав, упорядкував та коментарі до них змайстрував молодий і талановитий дослідник Євген Нахлік. Удостоїтися таких компліментів від професора Денисюка було справою непростою, та Іван Овксентійович добре знав, що казав, і саме в добру годину ту похвалу вимовив. Бо за більш ніж тридцять років, що минули з того часу, Євген Нахлік свій талант не прогайнував, у землю не закопав, як євангельський поганий слуга, а плекав його та примножував системною та систематичною працею – і зробився широко знаним, шанованим, велегранним літературознавцем, академіком-інтелектуалом.
Науковий шлях Євгена Нахліка бере початок (якщо рахувати від дати першої публікації) 1981 року, коли в журналі «Вітчизна» було оприлюднено рецензію на монографію Миколи Грицюти «Селянство в українській дожовтневій літературі» (1979), а невдовзі в «Радянському літературознавстві» поетикальну студію «Романтична повістка Миколи Устияновича “Месть верховинця”». Тим-то 2026 рік має для вченого подвійний вимір: 70-річчя від Дня уродин і 45-й кілометр на мапі творчого шляху. Після вдалого старту «набіг тропú» (як писала Ганна Барвінок), набив руку, висталив думку, налаштував оптику – і став постійним гостем на сторінках періодичних видань та наукових збірників. Перші студії творилися з прицілом на кандидатську дисертацію, на основі якої видав першу монографію «Українська романтична проза 20–60-х років ХІХ ст.» (1988).
Романтизм як стиль української літератури в його індивідуальних творчих виявах став, либонь, першим науковим замилуванням Євгена Нахліка, бо серце і розум не випадково повели до Квітчиного «Перекотиполя», історичної прози Євгена Гребінки, баладних оповідань Марка Вовчка, поетичного світу Маркіяна Шашкевича, «повісток» і «повісточок» Юрія Федьковича, дрібних текстів Пантелеймона Куліша (куди ж без нього!), аж геть до пізньоромантичного Франкового «Захара Беркута».
Складно уявити собі вивчення характерних ознак українського романтизму без урахування творчости Тараса Шевченка. З іншого боку, вглиблювання в поетику й естетику цього літературного напряму немислиме без дослідження типологічно споріднених ознак романтизму в інших літературах. Тож – природно – з’явилася монографія Є. Нахліка «Доля – Los – Судьба: Шевченко і польські та російські романтики» (2003), котра викликала резонанс у науковій думці і, по суті, розпочала відлік вагомих здобутків ученого в царині шевченкознавства. У центр дослідження покладено мітологему долі, котру потрактовано рушійним чинником в особистому й творчому шляху Шевченка й зіставлено її з життєтворчістю інших поетів.
Роль ученого в розвитку кулішезнавства також вельми значна. На початку ХХІ століття з’являється ґрунтовна синтетична монографія Є. Нахліка «Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель» (2007), перший том якої подає наукову біографію діяча, другий досліджує його світогляд і творчість. Згодом з’явилися наступні: «Подружнє життя і позашлюбні романи Пантелеймона Куліша: Документально-біографічна студія» (2006) та «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне дослідження з додатком невідомого листування» (2009). Обидві створені у співавторстві з дружиною Оксаною Нахлік.
Ще одне поле наукової діяльности Євгена Нахліка – франкознавство. Євген Нахлік-франкознавець формувався в процесі праці над упорядкуванням додаткових (51, 53, 54) томів до Зібрання творів у 50 томах, а також Покажчика купюр до цього видання. Він – науковий редактор та один із упорядників Франкових текстів і автор коментарів до них. Досвід роботи енциклопедиста став у пригоді в написанні статей до «Франківської енциклопедії» (серії «Іван Франко і нова українська література. Попередники та сучасники»). Статті до цього видання не є енциклопедичними ab definitio, а являють собою глибокі контактологічні та метакритичні розвідки про особисті, ділові, творчі стосунки Івана Франка з багатьма й багатьома сучасниками, про його оцінки, узагальнення та висновки про художню творчість і науковий доробок попередників.
Євген Нахлік – із когорти тих науковців, котрі щедро передають набуті знання і надбаний досвід молодшим колегам: аспірантам та пошукувачам наукових ступенів. Під керівництвом ученого захищено 10 дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: Івана Ципердюка й Лесі Демської, Олеся Федорука та Алли Швець, Наталі Тихолоз і Оксани Смерек, Ігоря Котика й Оксани Мельник, Марії Котик-Чубінської і Марії Лапій; Є. Нахлік був науковим консультантом докторської дисертації Миколи Легкого. Кожен із його підопічних став знаним літературознавцем, утвердив своє оригінальне ім’я в науці. Тематика цих дисертацій щонайрізноманітніша, а це дає підстави говорити про широкий спектр наукових зацікавлень керівника-консультанта і про тривку спадкоємність академічних традицій.
Більш ніж 870 публікацій за 45 років – ужинок дуже рясний. Далеко не кожен науковець таким похвалиться. Та підбивати якісь підсумки годиться хіба що з якоїсь поважної нагоди. Коли можна і треба на мить зупинитися, перевести подих, озирнутися, виміряти оком свій шлях широкий. Зважити ношу й розважити над тим, чого й чому в ній бракує, що вдалося зробити, а що не вийшло. На мить – і далі в дорогу, до нових здобутків, звершень, нових обжинків. Бо так треба: так велить життєдайний творчий Дух. І так воно й буде…
Тож щиро вітаємо дорогого Євгена Казимировича з 70-річчям і бажаємо нових творчих звершень, міцного здоров’я, сімейного щастя, усіх земних та Небесних благ.
Катерина Шмега:
Євгене
Казимировичу, у день Вашого славного 70-річного ювілею дозвольте висловити
найщиріші вітання й глибоку пошану за Вашу багаторічну, подвижницьку працю на
славу гуманітарної науки!
Ваш
інтелектуальний доробок – це не просто наукові праці, це духовні
орієнтири, що формують світогляд поколінь, збагачують українську культуру та
утверджують її гідне місце у світовому контексті.
Ви – взірець
глибокої ерудиції, невтомного пошуку істини, благородної відданості слову й
науці. Ваше ім’я як шевченкознавця, кулішезнавця та франкознавця золотими
літерами вписане в історію української філології, а Ваші
учні – талановиті науковці й дослідники – найкраще
свідчення сили Вашого таланту й мудрости. Велика честь працювати разом із Вами
і мати змогу набиратися від Вас неоціненного досвіду й знань.
Нехай наступні
роки будуть для Вас щедрими на нові відкриття, натхнення, вдячність колег,
любов і підтримку близьких.
Бажаю Вам міцного
здоров’я, душевної гармонії, невичерпної енергії та радості від кожного
прожитого дня!
Ігор Котик:
Дорогий Євгене
Казимировичу!
В день Вашого ювілею з почуттям піднесення оглядаюся на Вашу працю. Ваші монографії та статті – це фундаментальні роботи в осмисленні класичної спадщини, вагомий внесок у розвиток українського літературознавства першої чверти ХХІ століття. Вони є і будуть для багатьох взірцями фаховости, надзвичайно ретельного дослідницького підходу, невтомного пошуку, ерудованости.
Величезна індивідуальна робота поєднується у Вас з умінням організувати злагоджену роботу в Інституті, вимогливість і принциповість – з доброзичливістю і турботливим ставленням до інших.
Вітаю Вас і бажаю, аби Ваші наукові плани і творчі наміри здійснювалися, Ваші здобутки примножувалися, зичу здоров’я, радости, творчого довголіття!
