Організаторами
конференції стали Управління культури та розвитку туризму Дрогобицької міської
ради, музей «Дрогобиччина», Дрогобицький державний педагогічний університет
імені Івана Франка, Інститут Івана Франка НАН України, Ужгородський
національний університет, Закарпатський інститут післядипломної педагогічної
освіти.
Тематика і проблематика доповідей виявилася значно ширшою за попередньо сформульовану назву конференції – вийшла далеко за регіональні та хронологічні рамки й охоплювала не лише Дрогобиччину, а й Галичину та Закарпаття 1900–1940-х років і стосувалася різнобічної діяльности Володимира Бірчака – літературної, публіцистичної, педагогічної, громадської, політичної.
Директор Інституту Івана Франка, академік НАН України Євген Нахлік, співголова оргкомітету, звернувся до учасників заходу з вітальним словом і виступив з доповіддю «Володимир Бірчак між Галичиною, Підкарпатською Руссю і Наддніпрянською Україною». У ній насвітлив епізод з життя і діяльности В. Бірчака 1923 року, коли він був змушений після поразки визвольних змагань покинути Галичину, жив та працював шкільним інспектором в Ужгороді й подумував про виїзд у Радянську Україну. Цей епізод, коли Бірчак перебував на ідеологічно-еміграційному та геополітичному роздоріжжі, розглянуто крізь призму його принагідних стосунків з Антоном і Марією Крушельницькими, які тоді опинилися на такому самому роздоріжжі (при цьому Антін у вересні – першій декаді жовтня учителював в Ужгородській гімназії). Кинуто жмут світла також на поновлення стосунків між В. Бірчаком та А. Крушельницьким на зламі 1920–1930-х років і зміну Бірчакового ставленні до колишнього товариша, тепер уже редактора радянофільського журналу «Нові Шляхи»
Старша наукова співробітниця Інституту Івана Франка, кандидат філологічних наук Оксана Мельник, авторка статті про Володимира Бірчака в першому томі «Франківської енциклопедії» (2016), виголосила доповідь «Дотичні й перехрестя інтелектуальних біографій Володимира Бірчака та Івана Франка». Оксана Мельник наголосила на продуктивності осмислення взаємин обох діячів з огляду на відому тріаду понять «топос» — «тропос» — «антропос». Залежно від періоду життя й виду діяльности Володимира Бірчака, Іван Франко образно поставав як «пострах» (перестороги Бірчакового батька) і «магніт» (дистанційне притягання для сина), «батіг» (часи «Молодої музи»), адвокат (наукова підтримка). Доповідачка підсумувала, що на шляху Бірчака — реципієнта Франка — відбувалася еволюція зацікавлень, самооцінки і власного ставлення до письма. Він популяризував і науково інтерпретував творчий доробок Франка, засвоюючи й переосмислюючи його ідеї та образи, черпав у Франкових текстах матеріали й натхнення для власної художньої творчості.
За
матеріалами конференції заплановано видати колективну монографію.
Програму конференції див. https://drive.google.com/file/d/1OU31MXkErf_1SE4c0dARkdmgD4jZ7GKa/view?usp=sharing