Модераторка семінару, директорка Інституту франкознавства Наталя ТИХОЛОЗ привітала всіх присутніх з початком нового циклу семінарів, який знаменує собою не просто початок року, а й ювілейний рік Франка, і передала слово доповідачеві.
Богдан ТИХОЛОЗ нагадав, що семінар «Перехресні стежки» традиційно відбувається у тісній співпраці трьох провідних інституцій, «освячених» Франковим іменем: Інституту франкознавства Львівського університету, Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка та Інституту Івана Франка НАН України.
Свою доповідь він почав з обґрунтування вибору теми, наголосивши, що вона пов’язана з особистими захопленнями, які надихають, а саме літературою, мандрами та людьми. Тому тема міждисциплінарна й об’єднує різні сфери наукового знання – від літературознавства й культурології до туристики.
У вступній преамбулі Богдан ТИХОЛОЗ цікаво й змістовно означив різні виміри гірського тексту, наголосивши, що гори водночас є бар’єром/муром, який розділяє, і мостом, що об’єднує. Ключовою метафорою свого виступу доповідач обрав «гірські Атени» як характеристику української Криворівні та польського Закопаного – важливих для двох народів Genius loci та «малих центрів світу». Порівнявши ці два «туристичні магніти», доповідач виділив у них спільні риси: вони були осередками пастушої культури горян і клаптиками дикої природи, зберігали фольклор, тож притягували етнографів; це місця літування та оздоровлення, улюблені серед творчої богеми.
Також Богдан ТИХОЛОЗ вивів «формулу», за якою місце може набути статусу культурного й туристичного магніту. Для цього там мають бути свої «деміурги». Це й місцеві талановиті люди, і заїжджі представники інтелігенції, які закохуються у місце і починають його розвивати й популяризувати, і посередники між цими двома прошарками, які налагоджують контакт між «панами» та місцевим населенням. Перелічивши найвідоміших «деміургів» Криворівні та Закопаного, Богдан ТИХОЛОЗ перейшов власне до постатей головних героїв його доповіді – Івана Франка та Станіслава Віткевича.
Коротко представивши обох діячів, доповідач звернувся до паралелей у їхніх життєписах, яких виявилося чимало: одне покоління та епоха (обоє народжені після «весни народів», померли у розпал Першої світової війни), жили на зламі парадигми романтизм – позитивізм – модернізм, сини бездержавних народів; обоє – полімати, різносторонньо обдаровані митці, мали складні характери, були прямолінійними й обстоювали свою думку, пасіонарії і пророки своїх народів, яких більше цінують після смерті, ніж за життя.
Богдан ТИХОЛОЗ наголосив навіть на візуальній подібності двох митців, які любили поєднувати сучасний одяг з етнічними елементами, підкреслюючи цим свій зв’язок із народом. Та чи не найбільше єднала їх любов до природи й гір. Хоча Франко, на відміну від Віткевича, який оселився у Закопаному, не зміг придбати собі віллу в улюбленій Криворівні, проте його внесок у популяризацію цієї місцевості, створення власного гуцульського тексту, такий само великий, як і вплив Віткевича на створення «закопанського стилю» в польській архітектурі.
Нерозв’язаним досі залишається питання, чи все ж зустрічалися і знайомилися Віткевич і Франко, які на початку 1909 року, перебуваючи у тяжкому стані внаслідок тривалих хвороб, опинилися на відпочинку в хорватському Ловрані й оселилися у віллі подружжя Романчуків «Централь». Принаймні згадок про цю зустріч немає ні у Франка, ні у Віткевича. Але важливо, як наголосив доповідач, що саме в цей час обидва діячі утвердилися у своїх поглядах на національні питання. Зокрема, Віткевич, що суттєво для наших сьогоднішніх польсько-українських взаємин, не лише вболівав на національне визволення поляків та створення окремої польської держави, а й підтримував українців на їхньому шляху до незалежності. Він писав про це у монографії 1912 року, один з розділів якої був присвячений українському питанню.
Як підсумував свій виступ Богдан ТИХОЛОЗ, «Франко й Віткевич не тільки споглядали, а й читали й писали гори: велику книгу Карпат від Сходу до Заходу, від Татр до Чорногори. Кожен своїми засобами – літературними й малярськими – творили гори як текст, гори як міст, що об’єднує різні культури».
Доповідь викликала оплески і жваве обговорення, участь у якому взяли відомі науковці-франкознавці й викладачі Володимир Микитюк, Валерій Корнійчук, Михайло Гнатюк, Микола Легкий, Назар Федорак ті інші.
Підготувала Катерина Шмега.
Світлини Наталі Тихолоз та Ярини Пришляк (Пресцентр ЛНУ ім. Іван Франка).