ВИДАННЯ ЛЬВІВСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ІНСТИТУТУ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г.ШЕВЧЕНКА НАН УКРАЇНИ 2009 - початку 2010 рр.

Усі новинки, які порадували око читача протягом 2009 – на початку 2010 рр., мають одну спільну рису – переважно всі вони є своєрідними збірниками статей, які водночас вражають своєю цілісністю. Герменевтичною цілісністю (!). Тобто це книжки з виразно індивідуалізованими інтерпретаціями творчості класиків і сучасників літературного процесу. Це книжки, які потребують (та навіть вимагають!) багаторазового прочитання – насамперед повільного прочитання. Саме таку назву має одна із літературознавчих книжок відомого поета Віктора Неборака.
Однак почну від початку. Першої половини 2009 р. заявила про свій «герменевтичний шанс» у літературознавстві монографія молодого дослідника Ігоря Котика «Екзистенційний вимір людини у творчості Юрія Тарнавського» (Львів, 2009), що вийшла у серії «Літературознавчі студії» (Вип. 14). Ця монографія принесла авторові ступінь кандидата філологічних наук, спочатку, звісно, у форматі дисертації. Уважний читач має змогу докладно вивчити, так би мовити, «анатомію» віршів Ю. Тарнавського – окремі розділи книжки безпосередньо названі за органами тіла людини, які автор подає як ключі для дослідження концептуального поля «людина» в авторській поетичній картині світу Тарнавського. Екзистенційні мотиви, котрі становлять одну з домінант творчости українсько-американського письменника й пов’язують два десятки його збірок, виконують не лише функцію ілюстрацій заздалегідь визначених ідей – вони мають евристичний характер. У монографії простежено особливості творчої еволюції Тарнавського, зокрема, на думку дослідника, увиразнюється в його поезіях тенденція до звільнення образу людини від раціонального, а, відтак, підкреслюється нераціональне у людській природі. Екзистенційна наснаженість поезії Юрія Тарнавського задає магістральну тональність, розкриває природу поетичного таланту, дає змогу прочитувати партитуру авторського голосу в різних риторичних модуляціях, ідучи услід за митцем від першої його збірки «Життя в місті» й до збірки «Зео півонії», скомпонованої у 90-х роках перед виданням тому вибраного. Перевтілюючись у різних часопросторових вимірах та версифікаційно-жанрових експериментах автора (поезія прозою у збірці «Фотографії, це квіти», дві поеми «Оперене серце» та «Місто київ та ям»), читач має широкі перспективи: «просвітлення ніщотою», «абсолютизоване кохання» або «реконструювання “я”», може стати водночас і «об’єктом діловодства», й опинитися «у полоні стихій», спостерігати «зникомість дитячими очима» чи ставити риторично-парадоксальні питання на зразок: «Про що “Поезії про ніщо”?».

Рік у Відділенні завершився знаменною подією – виходом у видавництві «Наукова думка» довгоочікуваного «Покажчика купюр до Зібрання творів Івана Франка у 50 т.» (К., 2009), де вміщено вилучені (переважно з ідеологічних, а деколи й етичних міркувань) шматки текстів і наукові коментарі до купюр. Покажчик відкриває передмова завідувача відділу франкознавства Миколи Легкого, де з’ясовано характер та ймовірні причини вилучень. Науковий редактор покажчика купюр – керівник Відділення Євген Нахлік. Упорядкування та коментарі здійснили, крім самого редактора, теперішні й колишні співробітники відділу франкознавства – Микола Легкий, Олена Луцишин, Богдан Тихолоз, Наталя Тодчук, Андрій Франко, Алла Швець.
А тепер пора ознайомити читачів із тріадою книжок, що вийшли у Львівському відділенні практично одна за одною.
Як п’ятнадцятий випуск серії «Літературознавчі студії» вийшли літературно-критичні студії Віктора Неборака «Повільне читання: Віршів Т. Шевченка, І. Франка, П. Тичини, Є. Маланюка, Б. І. Антонича та новел В. Стефаника (Львів, 2010), що хоча має всього-на-всього 80 сторінок, однак за своїми рецептивними вимірами розраховує на кількагодинну, а то й кількаденну чи кількамісячну, навіть кількарічну (!) увагу читача. Заголовок «Повільне читання» мовби говорить сам за себе: вважай, щоб тобі не довелося стати жертвою тих, котрі  читають, так би мовити, «по діагоналі». Він звучить водночас як застереження і як заклик, запрошення подивитися на світ літературної класики свіжими очима. В. Неборак запропонував читацькій увазі герменевтичні статті-інтерпретації, присвячені розгляду окремих віршів українських поетів-класиків, а також присвячений новелам В. Стефаника «Побожна», «З міста йдучи» та «Злодій» свій виступ перед слухачами Першої навчальної сесії (21–27 серпня 2000 р.) Міжнародної школи перекладачів та інтерпретаторів текстів «Перекладацька майстерня 2000–2001» при Львівському національному університеті імені Івана Франка. Уміщені статті вимагають не-стереотипного і не-хрестоматійного вчитування у тексти. Адже коли читаємо тексти, позбувшись стереотипів, тоді розуміємо, як багато вони приховують. Повільне, уважне читання наче відживлює літературу. Розглянуті тексти так чи так виходять на релігійну (християнську) проблематику. Тому книжка Неборака актуальна в наш час глобальної інтенсифікації та поверхової релігійності. Дослідник цікаво пише про суть «магії» поетичної з’яви, при цьому лише трішки відчиняючи двері до своєї авторської «кухні», де «золоту рибку» читач повинен ловити сам.

Вершиною інтерпретацій В. Неборака є вірш Павла Тичини «Не Зевс, не пан…». Постає запитання: про який гнів йдеться у вірші? Який саме бог (християнський, поганський) прихований за збірним образом караючого Бога? Стереотипне прочитання цього вірша – втілення пантеїстичних уявлень. На думку автора, у вірші явлена якась таємниця. Тичинівське уявлення Бога оригінальне. Тут можна говорити радше про певну невизначеність поняття й образу Бога. Можливо, це втілення Абсолюту, Істини. Є частина віршів у «Сонячних кларнетах», де відбувається якась катастрофа і зникає «Я»: «Я був не Я». Відтак воскресіння «Я» маємо у «Золотому гомоні». Щоб зрозуміти це, треба, власне, вчитатися у вірш. Інтерпретація «Сонячних кларнетів» Тичини розкриває те, що Тичина в ранній творчості вкладав у поняття світлого, позитивного, тобто залишає простір для думання, породжує багато думок, асоціацій.
Книжка В. Неборака змушує по-новому осмислювати знакові, часто хрестоматійні тексти XIX ст. Так, у вірші «Беркут» І. Франка автор вдало відчитує його філософський підтекст, зокрема елементи позасвідомого (скажімо, відчуття злих сил, які чатують на ліричного героя в образі беркута).
З іншого боку, інтерпретація новели Василя Стефаника «Побожна» увиразнює покутського новеліста як письменника контрастів. Виходячи за межі героїв, ці контрасти набувають форми архетипних згустків, що, своєю чергою, виходять за межі часу й простору. Новела суґестує екзистенційне, духове пробудження головної героїні, котра перебуває у ситуації відсутности побожности в сім’ї. Це така собі ідилія, за якою стоїть антиідилія.
Під шістнадцятим випуском серії «Літературознавчі студії» значиться книжка керівника Відділення Євгена Нахліка, котрий 2009 року успішно захистив дисертацію доктора філологічних наук, – «Творчість Юліуша Словацького й Україна. Проблеми українсько-польської літературної компаративістики» (Львів, 2010). Книжка скомпонована як збірник статей, досліджень, рецензій, конференційних доповідей і виступів, заново вичитаних, доповнених і відкоригованих, темою яких були українсько-польські літературні зв’язки і типологічні паралелі ХІХ – почасти ХХ століть.
Центральними постатями у цьому виданні є представники «української школи» в польській літературі, зокрема Юліушу Словацькому присвячено весь перший розділ. Другу частину книжки склали статті, у яких сконцентровано проблему двомовних письменників (українські письменники, які писали польською, та польські, які писали українською). Чільне місце посідає у книжці літературно-критична рецепція і метарецепція, тобто питання того, як сприймали польських письменників українські літератори, наприклад Т. Шевченко, М. Костомаров, М. Куліш, І. Франко, Д. Павличко, Р. Лубківський та ін. Увагу звернено головно на письменників, що про них писав І. Франко. Дослідник робить спробу верифікувати за першоджерелами усі факти щодо висвітлення українського доробку маловідомих авторів, зокрема Т. Падури, Я. Комарницького, Г. Відорта, А. Шашкевича, К.-А. Гейнча, Я. Позняка, К. Ценглевича, М. Попеля, Ю. Горошкевича, І.-К. Цибульського, Б. Щуцького, Г. Яблонського, А. Любовича, Л. Венґлинського, Д. Бонковського, П. Горбковського, П. Свєнціцького, З. Малаховського. При цьому верифікації подано у вигляді коментарів до Франкових текстів. Вдало реконструйовано мотиви, які спонукували польських письменників писати українською мовою.
Незважаючи на те, що книжка Є. Нахліка має джерельний характер, вона читається цікаво, тому що порушує проблеми, актуальні в нинішній час. Частина вміщених у ній статей друкувалася у малодоступних польських виданнях, тому книжка покликана зробити їх доступними для українських читачів. А об’єднати їх вдалося авторові завдяки актуальній компаративістичній методології, тому цей авторський збірник статей не втрачає своєї цілісності. Надзвичайно цікаво подано у книжці напівлегендарну постать Вернигори та її рецепцію у польському письменстві та малярстві. Книжка пропонує новий, невідомий матеріал – евристичний, джерельний, інтерпретаційний.
У «Франкознавчій серії» (випуск 14) вийшла колективна монографія «Стереометрія тексту: Студії над поетичними творами Івана Франка» (Львів, 2010), авторами якої є співробітники Львівського відділення Мар’яна Барабаш, Віктор Неборак, Богдан Тихолоз і Наталя Тихолоз. Упорядник і науковий редактор – Б. Тихолоз, який написав до неї цікаву ознайомчу передмову, де обґрунтовано макро- і мікропідходи запропонованих студій до Франкової поезії, зокрема пояснено методологію дослідження – стереометричного (цілісного, багатовимірного) прочитання поезії Франка, задекларованого в його оповіданні «Борис Граб». Це своєрідний збірник літературно-критичних студій, що став своєрідним прологом, апробацією статей про поетичні твори І. Франка, написаних до фундаментального проекту «Іван Франко: Літературна енциклопедія», над яким працює Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Книжка має розлогі додатки, які містять орієнтовні схеми написання енциклопедичних статей, рекомендовану літературу тощо. Статті, зібрані у збірнику, – зразок для майбутніх статей до згаданої енциклопедії. Для інтерпретації вибрано 32 Франкові вірші, звичайно, найвдаліші, досить репрезентативні, такі, що охоплюють широкий жанровий і тематичний діапазон його творчості: від першого вірша «Народна пісня (Сонет)» до поезій останніх днів життя «Зоні Юзичинській» та «Приємний вид».
За підсумками щорічного всеукраїнського рейтингу «Книжка року – 2008» у номінації «Красне письменство» (підномінація – «Сучасна поезія, афористика») названо серію антологій (див.: http://novynar.com.ua/onlinemagazine/culture), що вийшли протягом 2007–2008 років у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан», про які ми писали в минулорічному огляді (червневий випуск «Літературного Львова» за 2009 р.). Їх упорядником та автором передмов є поет, літературознавець, докторант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Іван Лучук. Це антології «Дивоовид: Антологія української поезії ХХ століття», «Літургія кохання: Антологія української любовної лірики кінця ХІХ – початку ХХІ століття» (на основі антології “Оріон золотий” в упорядкуванні Володимира Лучука), «Біла книга кохання: Антологія української еротичної поезії». Останню упорядковано разом з Вікторією Стах.
2009 року ця антологійна серія була доповнена ще двома виданнями, якими може похвалитися тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан». Перша з них – своєрідна антологія антологій «Вертоград. Українське поетичне тисячоліття» (упорядник, автор передмови та довідок про авторів – Іван Лучук). Обсяг – 960 с. Хоча, з іншого боку, це також антологія неантологійних текстів. У ній зібрано 909 поетичних творів та фрагментів 303 найдавніших і найновіших авторів (зокрема давні пісні, псалми, а також анонімні тексти). Антологія «Вертоград» засвідчує безперервність процесів поетичного розвитку в Україні протягом останньої історичної тисячі років.

Друга антологія – «Свого не цурайтесь. Твори українських письменників про рідну мову» (упорядник Володимир Лучук; редагування і передмова Івана Лучука). Обсяг – 896 с. Антологія «Свого не цурайтесь» виявилась останнім упорядницьким проектом Володимира Лучука (1934-1992), суттєво зміненим і значно розширеним варіантом збірника поезій і висловів «Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову» (1990) у його упорядкуванні. Підготована за матеріалами з архіву Володимира Лучука, відновлена й зредагована за авторським машинописом, ця антологія нарешті стає доступною широкому загалові читачів, глибоким шанувальникам рідного слова та вдумливим поціновувачам, котрі відстежують долю української мови у творчості українських письменників.
.На ХІ Всеукраїнському рейтингу «Книжка року – 2009» в номінації «Хрестоматія» серед семи найкращих книжок окремих підномінацій названо видання Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка:
·         у підномінації «Критика, біографії, мемуари» – книжку Євгена Нахліка й Оксани Нахлік «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Бібліографічно-культурологічне дослідження. З додатком не» (Львів, 2009).
·         у підномінації «Літературознавство» – книжки Романа Піхманця «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби» (Львів, 2009; «Франкознавча серія». Вип. 13) та Богдана Тихолоза «Філософська лірика Івана Франка: діалектика поетичної рефлексії» (Львів, 2009; «Франкознавча серія». Вип. 12).
У номінації «Красне письменство», підномінації «Сучасна поезія, афористика» – книжку Віктора Неборака «Вірші з вулиці Виговського» (Львів: Срібне слово, 2009).
(Див.: Під час роботи ярмарку експерти ХІ Всеукраїнського рейтингу «Книжка року» вибрали найкращі книги, видані 2009 року // Дзеркало тижня. – 2009. – № 51. – 26 грудня – 14 січня 2010. Також див.: http://www.dt.ua/3000/3680/68162/).
У рейтингу «ЛітАкцент-2009» у номінації «Літературознавство» лідером першого кварталу 2009 року стала книжка Євгена Нахліка й Оксани Нахлік «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою», а лідером другого кварталу 2009 року – книжка Романа Піхманця «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби». Обидві книжки стали фіналістами книжкового рейтингу «ЛітАкцент року – 2009» в номінації «Літературознавство» (в кожній номінації усього три фіналісти; у цій номінації третьою була книжка В. Моренця «Оксиморон»). Перемогу здобула книжка Романа Піхманця (27 січня 2010 р.) (Інформацію вміщено на сайті Інтернет-видання «ЛітАкцент»: http://litakcent.com/2010/01/28/litakcent-roku-%e2%80%94-2009-foto.html). Крім того, авторові монографії «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби» Романові Піхманцю 15 травня 2009 р. вручено Івано-Франківську обласну премію імені Василя Стефаника.

Мар’яна Барабаш