Працю багатьох років колективу львівських франкознавців було увінчано виходом у
світ у видавництві «Наукова думка» трьох
додаткових томів (томи 51, 52, 53) до 50-томного Зібрання творів Івана Франка
(1976–1986), які містять твори, що не ввійшли до основного корпусу з багатьох
причин, зокрема ідеологічних. Це видання приурочене до 150-річчя від дня
народження Івана Франка.
До 51-го тому
увійшли прозові переклади письменника, які були зроблені протягом 1876–1912
років, що, власне, охоплюють Франкові переклади єгипетських та єврейських
народних казок, твори класиків давньоримської і давньогрецької літератури
(зокрема «Бенкет» Платона з передмовою перекладача), а також з давньої
української літератури («Три святі грішниці. Старохристиянські легенди» та
«Лови сього світу» І. Вишенського). Серед перекладів із зарубіжних літератур у
цьому томі маємо численні тексти зі старонімецьких авторів (зокрема
«Автобіографія. Флорентійські ночі» Г. Гайне, воєнні оповідання Д. фон
Лілієнкрона, жарти Пауля Шербарта, оповідання зі збірки «Фантазії реаліста»
Лінкея та ін.), із французької, англійської, американської, італійської,
нідерландської, шведської, угорської, російської, чеської, чорногорської,
польської літератур (зокрема, Г. Флобера, Е. Золя, А. Франса,Ч. Діккенса, М.
Твена, С. Старжинського, М. Вагнера та ін.). Редактором цього тому став Є. К.
Нахлік, а редакційну колегію з 11 осіб очолив М. Г. Жулинський. Упорядкування
та коментарі здійснювали науковці Львівського відділення (М. Легкий, О.
Луцишин, Є. Нахлік, Н. Тихолоз, А. Франко, А. Швець) та ті, які працювали у цій
установі у 90-х роках ХХ ст. (Л. Цибенко, Р. Чопик), а також науковці з інших
установ (О. Франко).
До
52 тому творів Івана Франка увійшли
оригінальні поезії та перекладні поетичні тексти, які не ввійшли у 1–13 томи
50-томового Зібрання. Текстовий корпус 52-го тому охоплюють: оригінальні
поезії, що входять до поетичних збірок Франка; вірші, які не були вміщені у
прижиттєвих збірках поета, серед них є ті, що свого часу друкувалися, й ті, які
залишилися в рукописах, причому більшість тут публікуються вперше. У Додатку до
оригінального доробку вміщено ранні вірші Франка (1871–1874 рр.) та твори інших
авторів, котрі Франко доопрацював. Серед поетичних переспівів та перекладів І.
Франка до цього тому входять уривки з давньоіндійського епосу, поетичні
переспіви Біблії («Пісня Дебори», «Пророчество Ісайі», «Пророка Ісайі глава
53», «Йоіль, гл. ІІ»); твори Сапфо, Арістофана, Менандра, Квінта Смирненського,
Георгія Пісіда; переклади латинських віршів, найстаріших пам’яток німецької
поезії ІХ–ХІ ст., творів Г.-Е. Лессінга, Й.-В. Ґете, Г.Гайне, Н. Ленау, К.-Ф.
Мейєра, Г. Гауптмана (з німецької); П.-Ж.-Б. Леграна (з старофранцузької); П.
Б. Шеллі, А. Ремсея (з ангійської); Т. Шевченка, О. Афансьєва-Чужбинського, Л.
Тихомирова (з російської); А. Міцкевича (з польської), а також переклади низки
поезій із чеської, єврейської, сербської та боснійсько-герцоговинської народної
поезії. Окремий розділ становить українська поезія Т. Шевченка, С. Руданського,
П. Куліша, яку Франко перекладав польською та німецькою мовами. Редактором
52-го тому став М. Бондар, а коментарі, окрім авторів 51-го тому, також
написали Є. Баран, Л. Бондар, М. Зубрицька, Л. Каневська, Я. Мельник, Л.
Чернишенко.
53-ій (додатковий) том до Зібрання творів І. Франка у 50-ти
томах присвячений літературознавчим, фольклористичним, етнографічним та
публіцистичним працям І. Франка 1876–1895 рр., які не увійшли у 26–50 томи
основного корпусу, і є чи не найважливішим з-поміж інших двох для розбудови
наукової франкознавчої бази. Він містить статті, рецензії, передмови, огляди,
анонси, а також некрологи на смерть знаних митців, серед яких є польськомовні та
німецькомовні раніше не публіковані праці Франка, перекладені науковими
співробітниками Львівського відділення. Під загальним редакторством Є. Нахліка
упорядкування та коментарі до літературно-критичної спадщини І. Франка
здійснили М. Легкий, О. Луцишин, Н. Тихолоз, Н. Тодчук, А. Франко, А. Швець.
Серед
індивідуальних монографій у 2008 році побачили світ дві авторські студії,
присвячені І. Франкові, одна з яких має порівняльно-історичний характер, а
також одне біографічно-культурологічне дослідження, що стало продовженням серії
кулішезнавствчих видань 2007 р. за авторством Євгена Нахліка.
Монографічна
розвідка керівника Львівського відділення, старшого наукового співробітника Євгена Нахліка «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Ніколаєвою: Біографічно-культурологічне
дослідження; З додатком невідомого листування», що була написана у
співавторстві з Оксаною Нахлік, вийшла у серії «Літературознавчі студії») і
була проілюстрована світлинами та іншими цікавими архівними документами, які
відображають контекст суспільно-сімейних стосунків між Пантелеймоном Кулішем та
його чернігівським (у колі сім’ї Параски й Леоніда Глібових) і київським
оточенням (з вихованкою київського Інституту шляхетних дівчат Горпиною
Ніколаєвою та її нареченим Делинським). Монографія складається з двох частин. У
першій з них на тлі особистого життя подружжя Глібових та їх стосунків з П.
Кулішем представлено колоритні постаті ХІХ ст.: Степана Носа – чільного діяча
Чернігівської української громади 1859–1863 рр; Івана Андрущенка –
чернігівського громадівця і землевольця; тестя Леоніда Глібова – Федова
Бордоноса, ніжинського священика. Таким чином, автор простежує кілька любовних
інтриг: між Кулішем і пані Параскою, між дружиною Л. Глібова та другом сім’ї І.
Андрущенком, у власне сімейних стосунках подружжя Глібових, у взаєминах
Пантелеймона й Леоніда від кінця 1860-х років, а згодом у Києві – через
згасання бурхливого інтимного роману з Параскою і спалах почуттів до юної
вихованки Інституту шляхетних дівиць, ускладнених взаєминами з її нареченим. У
другій частині монографії подано матеріали новознайденого листування: чотири
неопубліковані листи П. Куліша до Параски Глібової, лист П. Глібової до Куліша
від 16. 06. 1860 р., дев’ять листів Горпини Ніколаєвої до Куліша та лист
Делинського від 26.06.1860 р., котрі докладно коментуються і є вагомим
національно-культурним надбанням історії літератури.
Дванадцятим
випуском «Франкознавчої серії» стала індивідуальна монографія старшого
наукового співробітника Львівського відділення Богдана Тихолоза
«Філософська лірика Івана Франка: діалектика поетичної рефлексії» (науковий
редактор – Валерій Корнійчук. Монографію Б. Тихолоза присвячено вивченню
феномена філософської лірики як метажанрового різновиду ліричного роду і через
діалектичне саморозгортання поетичної рефлексії у поезіях І. Франка. Заслугою
цієї книжки є визначення місця і ролі філософської лірики у жанровій свідомості
та світоглядно-естетичній еволюції митця-мислителя, а також особливостей його
психотипу. У контексті світоглядно-естетичної еволюції лірики І. Франка
порушено одне із найважливіших питань у франкознавстві, а саме – проблему
періодизації Франкової творчості, яка стала приводом для обґрунтування власної
концепції філософської лірики та простеження траєкторії її розвитку від «Вічних
огнив духу» (тобто від «романтичного ідеалізму») через світоглядні контрасти й
колізії поезії «пророцтва і бунту», «щиролюдської моральності» і «болю
існування» аж до «Влади творчого духу», синтезованої у збірці «Semper tiro», та лірики «катастрофи й катарсису».
Ідейно-естетичні особливості віршів, циклів і загалом цілих поетичних збірок у
роботі з’ясовано на основі положень діалектичної герменевтики, що дає змогу
авторові витлумачити їх у ракурсі художньо-філософських концепцій, що створюють
цілісно-органічний образ поетичних збірок І. Франка, при цьому опираючись на
домінантні образно-смислові опозиції, що зводяться до універсальної діалектики
реального та ідеального, сущого і належного, «ерос» versus «танатос» тощо.
У
«Франкознавчій серії» (випуск 13) надруковано книжку доцента кафедри
української літератури Прикарпатського національного університету Романа Піхманця «Іван Франко і Василь Стефаник: Взаємини на тлі доби», виданій
спільно з Інститутом українознавства при Прикарпатському національному
університеті та за науковим редакторством завідувача відділу франкознавства
Львівського відділення Миколи Легкого. За висновками рецензентів Т. Гундорової
та С. Хороба, це новаторське, етапне дослідження Р. Піхманця про стосунки двох
великих українських письменників на тлі політичних, соціальних, національних, культурних
і психологічних колізій епохи, яке виконано на межі літературознавчих та
суспільно-історичних студій. Книжка порушує важливі проблеми, що стосуються
діяльності радикальної партії, зокрема питання внутрішніх колізій між старшими
і молодшими радикалами, які програмуються на всю подальшу історію України ХХ
ст.; з’ясовує питання рецепції постаті І. Франка, його смислоообразу у
свідомості чільного представника «Покутської трійці», а, з іншого боку,
визначає роль новаторства В. Стефаника для свідомості «українського Мойсея».
Починаючи від обставин знайомства та особистих контактів обох письменників,
автор монографії занурюється у контекст філософських та культурних позицій і
тем, які мають місце у їхніх публіцистичних та художніх текстах. Монографія Р.
Піхманця є вагомим внеском у розвиток сучасного франкознавства,
стефаникознавства чи ширше – українського літературознавства загалом, у ній
по-новому прочитано відомі факти біографії І. Франка та В. Стефаника,
використано невідомі раніше архівні матеріали та листування.
У
тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшли три антології,
тексти яких упорядкував, написавши до них ґрунтовні передмови, науковий
співробітник Львівського відділення, славіст та відомий поет Іван Лучук. Це – антологія української
поезії для дітей «Зелене Око. 1001 вірш», антологія української любовної лірики
кінця ХІХ – початку ХХІ ст. «Літургія кохання» та антологія української
еротичної поезії «Біла книга кохання».
«Зелене око: 1001 вірш:
Антологія української поезії для дітей» є своєрідною колекцією хрестоматійних, відомих
багатьом читачам віршів та на сьогодні маловідомих текстів, призначених для
дітей дошкільного, молодшого та середнього шкільного віку. 1001 вірш, що
входить до складу цієї антології, розподілено за кількома тематичними
рубриками: «Уставати рано треба», «У колисочці з верби», «Як пташки буквар
читали», «Вісім сотень колобків», «Сидьма сом сам сидів». Серед авторів дитячих
віршів є і визнані класики (Т. Шевченко, Леся Українка, Л. Глібов, С.
Воробкевич, Олександр Олесь, П. Грабовський, М. Чумарна, Н. Забіла, М. Пригара,
М. Вінграновський, М. Рильський, М. Стельмах, М. Підгірянка, Л. Костенко, І.
Калинець та ін.), і забуті вірші поетів ХХ ст. (Б.-І. Антонич, Г. Чубай, В.
Голобородько, М. Воробйов, В. Кордун), і поети-сучасники юних авторів (І.
Андрусяк, Ю. Бедрик, В. Верховень, І. Малкович, Р. Скиба, Мар’яна Савка, С.
Жадан, Ю. Позаяк та ін.).
Антологію
української любовної лірики к. ХІХ – початку ХХЇ ст «Літургія кохання» охоплює вірші 270 поетів; її укладено на основі
антології «Оріон золотий» в упорядкуванні Володимира Лучука, яку значно
розширено й доповнено. Добірки віршів розташовано за хронологічним принципом з
урахуванням часу книжкових дебютів від ліричної драми «Зів’яле листя» І. Франка
і до найновіших віршів Тараса Лучука у цьому жанрі. Найповніше представлено в
антології (більше ніж чотири-п’ять віршів) творчість І. Франка, Лесі Українки,
О. Маковея, П. Карманського, В. Пачовського, М. Філянського. Олександра Олеся,
С. Чарнецького, С. Черкасенка, Г. Чупринки, М. Рильського, М. Вороного, П.
Тичини, М. Бажана, Б.-І. Антонича, Н. Лівицької-Холодної, Д. Павличка, Л.
Костенко, В. Лучука, М. Вінграновського, І. Калинця, Оксани Сенатович, Романа
Бабавала, В. Стуса, Г. Чубая, Тараса Федюка, Наталки Білоцерківець, В.
Герасим’юка, І. Малковича, Л. Таран, О. Забужко, О. Пахльовської, Вікторії
Стах, Назара Гончара, Мар’яни Савки, І. Андрусяка, Маріанни Кіяновської, Назара
Федорака, Галини Крук, Остапа Сливинського.
Своєрідним
доповненням «Літургії кохання» стала ще одна антологія, але уже тепер
української еротичної поезії «Біла книга
кохання» в упорядкуванні І. Лучука (з передмовою «Дивосвіт української
еротичної поезії») та Вікторії Стах (з післямовою «Гра в бісер
по-літературному»). Але, на відміну від першої, упорядкування віршів здійснено
не за хронологією книжкових дебютів, а за алфавітним реєстром, до якого увійшло
313 віршів 141 автора. Найповніше представлено в ній тексти Е. Андієвської,
Романа Бабовала, Н. Лівицької-Холодної, В. Пачовського, Марії Ревакович, Ю.
Позаяка). Антологія має помітку «Для широкого загалу повнолітніх читачів», яка
в цікавий спосіб обмежує до неї доступ дітей і підлітків дошкільного, молодшого
та старшого шкільного віку, котрих мовби відсилає упорядник до антології
«Зелене Око».
Окрім
того, упорядник антологій – він же поет, прозаїк, літературознавець, есеїст,
член літературної групи «Лугосад» та Асоціації українських письменників (АУП) –
у вже згаданому видавництві м. Тернополя видав в серії «Літературна
критика й есеїстика» (випуск 2) книгу власних есеїв «Сумніви сорокалітнього», що охоплює тексти автора, опубліковані у
«Львівській газеті» протягом 2006 року. Це своєоідний емоційний нотатник сучасної людини, що містить сорок записів на
різні актуальні літературно- та соціокультурні теми. Власне, сорок є
символічним числом, крізь яке проходить есеїст, ніби опускаючись по сходинках
власного сорокарічного досвіду, пережитого на вістрі матеріального і душевного,
повсякденного та інтелектуального, у який непрохано втручаються різоманітні
сюжети щойно прибулого зовнішнього світу. Саме цей момент і породжує сумніви,
історію яких викладено у рамках філософських максим (від «Сумніваюсь, отже,
існую» і до «А все-таки я сумніваюся»), які мовби навмисне контрастують з
винесеним за текстуальні рамки епіграфом з євангельського джерела, що утверджує
перемогу віри над сумнівом (Мр. 11, 23), а насправді є знаком розуміння
авторського задуму. Цей нотатник є також своєрідною грою сучасного
поета-есеїста, котрий у підсумкових максимах іде шляхом від зворотнього (тобто
від 39), таким чином замикаючи коло власних сумнівів, пропагуючи сумнів як плід
дерева пізнання, на що й скеровує читацьку інтуїцію остання фотосвітлина з
використаних для ілюстації у цій книжці оригінальних авторських ідей.
Співробітники
Львівського відділення у 2008 році були залучені до проектів із перевидання
класиків української літератури. У серії «Українська літературна колекція», що
її започаткувало харківське видавництво «Фоліо», вийшли вибрані твори І. Франка «Профілі і маски», упорядкування
яких здійснив Богдана Тихолоз,
написавши цікаву вступну статтю біографічно-синтезованого характеру про
творчість класика, а також підготував коментарі і дав пояснення слів до
першотворів.
У
видавництві «Веселка» за упорядкуванням старшого наукового співробітника
Львівського відділення Оксана Нахлік
було перевидано історично-пригодницькі повісті Андрія Чайковського «На уходах. За сестрою», до яких додано
новаторську передмову упорядника «Віра, воля, праця, або Чому Андрій
Чайковський актуальний сьогодні» та словник малозрозумілих слів, імен та назв.
Різноманітна
продукція Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка у 2008
році охоплює фундаментальні наукові проекти – додаткові томи до 50-томного
Зібрання творів Івана Франка, індивідуальні наукові монографії в аспектах
біографістики, порівняльно-історичних та діалектично-герменевтичних студій, а
також антології, книжки вибраних творів письменників-класиків та оригінальні
збірки есеїв.
Мар’яна Барабаш
Публ. за вид.: Літературний Львів. - 2009. - № 6. - С. 20-23.
