Тарас Шевченко назавжди з нами!

     Завжди на драматичних поворотах історії, коли збурена чи збентежена українська душа з тривогою і надією звертає погляд до своїх найвищих національних авторитетів, наша думка лине передусім до Тараса Шевченка. У завше сучасній Тарасовій поезії, у його українськості в найточнішому значенні цього слова, у небувалому життєвому прикладі як Поета і Громадянина черпаємо наснагу для обстоювання «В своїй хаті своєї й правди, / І сили, і волі» («І мертвим, і живим»).

      Відповідь на екзистенційне запитання поета до самого себе у вірші «Чернець» (устами ченця, колишнього запорожця): «– Для чого я на світ родився, / Свою Україну любив?» – нині залежить од нас: од нашої боротьби за утвердження Української держави, нашого внеску в розвиток української культури. Бо Шевченко жив і творив, щоб українська нація спромоглася на свою самостійну державу, зберегла й розвивала власну самобутню культуру, мову і посіла гідне місце в колі народів світу.

     Як поет, котрий вийшов із самої гущі народу (покріпаченого селянства та козацтва) і був найприродніше пов’язаний з ним, із його усною словотворчістю, Шевченко найглибше виразив український національний менталітет, народний дух, серцевинні проблеми наших історичних перипетій, національної долі й недолі, тугу за героїчною козацькою минувшиною і найзаповітніші мрії українців, запаливши патріотів невгасним поривом до відродження козацької слави і власної державності. Минулі, сучасні та прийдешні покоління українців поет поєднав своїм геніальним словом у згуртовану націю. На сторожі коло найбільш покривджених і знедолених Шевченко поставив Слово, і його поетичне Слово назавжди стало на сторожі української нації.

      Читаючи Шевченкову поезію, маємо дивовижне відчуття, що перебуваємо водночас у добі її створення і в нашій сучасності. Образне слово поета віддзеркалює українську ментальність, історичний та реальний колорит і політичне становище України середини ХІХ ст., тодішні романтичні погляди на вітчизняну минувшину та виношені в серці мрії про майбутнє українського народу – і водночас багато поетових висловлювань найрізноманітнішого змісту (національного, соціального, морального, філософського, інтимного) звучать по-сучасному. Шевченкова поезія завжди актуальна. Це наша класика і наша сучасність. Вчитуючись у Шевченкову поезію сьогодні, знову й знову ставимо собі запитання: наскільки поетові пророцтва вже справдилися і залишилися в минулому, а наскільки їм іще суджено здійснитися у прийдешньому, далекому чи не надто далекому? Діалог поета з майбутнім України і наш діалог з поетичним світом Шевченка триває.

      Надихаючись громадянським запалом Шевченкового слова, не оминімо й екзистенційного болю поета, який утверджував не лише самоцінність нації, а й самодостатність особистості.

      Національний Кобзар та екзистенційний Перебендя, герой народної казки, житійний герой, старозавітний пророк, євангельський апостол – таким являється нам Шевченко зі свого віршослова. Такими є основні постави його самовияву як поета. Кожна з них – незрівнянна і напрочуд принадна. Кожна по-своєму промовляє до нас чарівним словом, то підносячи дух, то зворушуючи душу, то згуртовуючи нас у громаду, національний колектив, людську спільноту, то потребуючи індивідуального, навіть усамітненого сприймання. Вчитуймося і вслухаймося! Високий дух поета і «Жива / Душа поетова святая, / Жива в святих своїх речах», довіку з нами!

                                                                                                                                                                                                Євген Нахлік