У статті на основі архівних та мемуарних матеріалів висвітлено історію створення двох редакцій заповітів Наталії Кобринської- 1914 і 1920 рр., а також пов’язані з нами правові й особисті психологічні колізії, що супроводжували цей процес. Міжчасся від одного тестаменту і до іншого було позначене складними життєвими випробуваннями для письменниці (воєнні події, людська самотність, львівська невдача і розрив зі своєю суспільністю, усвідомлення трагедії зреченого материнства), які впливали на зміст її останньої волі, примушуючи у надважких внутрішніх боріннях і роздвоєннях визначатися на користь родини чи громади. Окремо висвітлено драматичну історію виконання заповіту Кобринської її спадкоємцями і трагічну долю втраченої її інтелектуальної спадщини. В контексті біографістики обидва заповіти є цінними не лише як документи про майнове становище й родинний спадок Кобринської та Озаркевичів, а й як промовисте вираження психодуховного стану заповідачки у її смеркальному періоді.
Ключові слова: життєпис, заповіт, родина, громада, духовна спадщина, трагедія, спадкоємці.
З повним текстом статті можна ознайомитися тут: https://drive.google.com/file/d/1nZydDMPluL1qqzQjK3JgbJAkQ-a71Vbf/view?usp=sharing