Феномен сновидіння завжди привертав пильну увагу Івана Франка. «На роботі», «Ріпник», «На дні», «Місія», «Захар Беркут», «Перехресні стежки», «Основи суспільності», «Похорон», «Каменярі», «Чого являєшся мені у сні», трактат «Із секретів поетичної творчості» — ось далеко не повний перелік тих творів письменника, у яких під певним кутом зору описуються та досліджуються сонні візії особистості. Використання їх у художніх творах пов’язане з певною метою; вони виконують у творі певні функції й мають свої механізми творення. Аналіз сновидінь, що їх використовує у власній прозі письменник, дасть змогу зазирнути за лаштунки психіки самого І.Франка. Залишаємося на переконанні, що саме вона, психіка творчої людини, є багатющим джерелом для створення ірреальних образів та картин. Якщо, наприклад, сновидіння Франкових персонажів і не є точними копіями авторських, то запозичують від них певні деталі, чи засоби поєднання цих деталей, чи, врешті й сам матеріал сонної візії. Тут, мабуть, не варто цілковито нехтувати й книжний характер цих явищ: алюзії, ремінісценції, інтертекстуальні зв’язки тощо. Та, поза всяким сумнівом, переважна більшість їх все ж має індивідуальне авторське походження.
Але про все за порядком.
З повним текстом статті можна ознайомитися тут: https://drive.google.com/file/d/1bK28_QpJweQhh4t4s41DlCrV6paPckHL/view?usp=sharing