Літературно-критичне обговорення: Марек Гласко. Красиві двадцятилітні / Пер. із пол. О.Бойченко. – Чернівці: Книги ХХІ, 2017

22 травня в книгарні «Є» відбулося обговорення україномовного видання автобіографічної книжки Марека Гласка «Красиві двадцятилітні», оригінал якої вийшов у Парижі 1966 р. 

Тарас Пастух відзначив, що Марек Гласко ‒ письменник з дуже тонким чуттям-усвідомленням життєвих ситуацій, і в цьому “Красиві двадцятилітні” можна порівняти із “Над прірвою у житі” Селінджера. Важливим також є те, що Гласко послідовний у власному письмі, він викладається на всі сто відсотків, витворюючи свій неповторний “правдивий вимисел”. В Україні автобіографій такого сповідального роду бракує, тому “Красиві двадцятилітні” можуть слугувати своєрідною парадигмою відвертого письма для наших письменників.

І. Котик насамперед звернув увагу на самоіронічну поставу цього польського письменника, яка, на його думку, є не лише художньою рисою, а й типом поведінки самого Марека Гласка, тому виявилася для автора саморуйнівною. Пристрасть до деструкції завела автора парадоксальної автобіографії настільки далеко, що його рання смерть була цілком закономірною. На підтвердження цього аргументу І. Котик зацитував фрагмент із підрозділу "Божевільний", де Гласко вчить, як потрібно вдавати з себе божевільного та імітувати самогубство.

М. Барабаш оцінила цю спробу самоіронічної автобіографії за двома критеріями: з одного боку, ця книжка може слугувати цікавим матеріалом для дослідження феномена літературної творчості, а відтак, є яскравим прикладом для підтвердженням наративної теорії авторського письма про те, що автобіографічних текстів як таких у принципі не існує. З іншого боку, Мар’яну Барабаш вразило те, наскільки суспільна рецепція біографії Марека Гласка насправді є залежною від створеного письменницького міфу про самого себе. Загалом есеїстичне письмо Гласка провокує читача серйозно задуматися над такими двома питаннями: 1) навіщо писати, коли не можна сказати про цей світ нічого нового? і 2) чи польська література другої половини ХХ ст. є насправді актуальною для нового покоління, оскільки, за Гласком, її «наймоднішим» напрямом є «чавлення і нищення».

Книжка Гласка також актуалізує декілька маргінальних проблем літературної теорії, зокрема проблему столичності письменника як певну його психологічну невлаштованість, незатишність поза межами столиці. А також, на думку М.Барабаш, цю спробу «правдивої» автобіографії, якій не можна вірити, потрібно читати разом із власне художніми творами Марека Гласка, зокрема  з оповіданнями та повістями, які передували виходу цієї автобіографії і які дуже послідовно й навмисне провокативно автор згадує на сторінках свого «сповідального» тексту.

У дискусії навколо поставлених проблем взяла слово магістрантка кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства ЛНУ ім. І. Франка Ірина Юрковська, яка  звернула увагу на те, що протест проти зламу моралі, іронія і деякий абсурд у запереченні суспільних цінностей, намагання пояснити собі власний досвід, що означують творчість Марека Гласка, є характерними для польського літературного дискурсу середини ХХ століття, і цей факт тісно пов’язує його із літературним процесом попередніх десятиліть. Важливим моментом при інтерпретації «Красивих двадцятилітніх» є розуміння комунікації цього тексту не лише із творами попередників, імена котрих автор згадує, а й з творами сучасників. Зокрема, спільним для творчості Гласка і Ґомбровича є специфічний психологізм, особливості нарації, а також наскрізна присутність межових ситуацій, котрі часто виводять читача поза почуттєві бар’єри.