Літературно-критичне обговорення книжок Володимира Рафієнка та Олени Стяжкіної

       Критики відзначили, що втративши частину своєї території, Україна за період окупації розширила територію української культури: поглибилися культурні контакти між Заходом і Сходом, на східних теренах відбуваються літературні, музичні та інші заходи мистецького характеру, російськомовні письменники Донбасу інтегруються в український літературний простір, їхні твори з’являються в українських перекладах і є підстави сподіватися, що незабаром виходитимуть друком і їхні нові оригінальні твори, які буде написано українською.

       «Мала книжка прощань» та «Мовою Бога» – це перші книжки Рафієнка та Стяжкіної у перекладі українською мовою, раніше в обох авторів вийшло близько десятка видань російською. «Мала книжка прощань» – справді перша книжка автора, написана ще в дев’яностих, а «Мовою Бога» – новий твір. Перша книжка – чорний гумор, абсурдизми і все, що колись здавалося важливим і сміливим. Друга свідчить, що часи, коли абсурд був потішним, скінчилися. Настав час ненависті й жорстокості. Стяжкіній вдалося передати стан людей, що з приходом чужинців на Донбас опинилися в екстремальних умовах, наповнилися відчаєм і здатністю убивати. Богдан Пастух провів художні паралелі між повістю «Мовою Бога» та романом Кнута Гамсуна «Голод» і картиною Сальвадора Далі «Обличчя війни». Ігор Котик описав своєрідний хронотоп повісті, а Мар’яна Барабаш заглибилася в художні деталі твору, відзначила його стильові якості, за допомогою яких стає відчутнішою психологічна атмосфера описуваних подій, а, відтак, і самі події рецептивно увиразнюються, допомагаючи тримати читача в напрузі аж до кінця сюжету. Загалом "Мовою Бога" побудовано за принципом відкритого твору, тому розвиток подій та їхня розв'язка є не такими вже й важливими, коли завдання автора є сугестивним, з розрахунку на постійну, відверто емпатичну присутність читача в тканині тексту. 

Захопившись Стяжкіною, критики небагато говорили про книжку В. Рафієнка, яка, зрештою, і не вартувала якоїсь ширшої розмови про неї. Бо, як відзначив Б. Пастух, за жанром цей не-роман Рафієнка є просто текстом-робітнею і взагалі він є, фактично, абсолютним художнім провалом для історії літератури. Хоч критики й погодилися, що рафієнківські сліди впливу присутні в прозі С. Жадана, а також прочитали "геніальне" Рафієнкове оповідання «Цибулевий суп», яке викликало бурю аплодисментів.

       На обговоренні виступив земляк і приятель авторів «Малої книжки оповідань» та «Мовою Бога», письменник та історик Дмитро Білий. Він наголосив на тому, що досвід, який пережили ці письменники, дуже важкий, здатний убити. Тож вельми важливо, що ці автори можуть описувати свої переживання подій на Донбасі і творити з цих переживань художній текст (роман Рафієнка про війну на Донбасі незабаром має вийти у «Видавництві Старого Лева»).