Літературно-критичне обговорення поетичних збірок Ірини Цілик та Юрія Кучерявого

       Більшість учасників обговорення висловлювали своє позитивне ставлення до лірики та ліро-епіки киянки Цілик і досить насторожено поставилися до збірки сонетів львів’янина Кучерявого. Це і не дивно, бо до такої поезії, як пише Цілик, читачі звикли, а до такої, як Кучерявий, – напевно ні. Як зізнався Ігор Котик, поезія Кучерявого – то найбільший виклик, з яким йому доводилося стикатися під час «Сектора критики». Відгуки інших учасників обговорення так чи сяк підтвердили певні бар’єри між читачами та автором збірки «Релігія культури». Відзначалося, що ця поезія «роблена», що автор фривольно поводиться з мовою, наводилося приклади «піруетів думки», за якими важко встежити (Тарас Пастух). В нейтральній тональності звучали спостереження щодо інтертекстуальності, настанови на абстрагування від історичного контексту у сферу філософування в багатьох творах, а також спостереження над формальними особливостями віршів (використання анжамбеману, інверсії). Одною з визначальних рис лірики Кучерявого було названо відчуття релігійності, що виявляється в низці віршів у лейтмотиві злиття авторського «я» з усесвітом, у переживанні себе як частини вищого світу, вищих сил (Ігор Котик).

       На відміну від «Релігії культури», збірка Ірини Цілик з провідними темами війни і кохання цілком вписується у мейнстрім сучасної української поезії. Хіба що різкість чи близькість поетесі, чоловік котрої брав участь у війні, цих тем не викликає жодного сумніву. Жіноче співпережиття війни, як відзначила Мар’яна Барабаш, – одна з характерних рис творчості Цілик на даному етапі. Богдан Пастух назвав збірку «поезією пам’яті», оскільки, за його словами, авторка промовляє до читача через історію свого роду. Учасники обговорення зійшлися на думці, що поезія Цілик доволі потужна візуальними образами, а от щодо рівня її епічності, то звучали суперечливі оцінки. Дехто вважає, що епічності в ній аж забагато, а дехто, навпаки, схиляється до думки, що якраз епічності, сюжету, частині віршів бракує.

       Як підсумок, Віктор Неборак зазначив, що в будь-якому разі сучасна молода поезія відійшла від традиції бурлескності й балаганності, з якої дехто з колишніх молодих свого часу так щедро черпав натхнення. Що ж, часи змінюються, а з ними і люди.

       Далі має бути.