Літературно-критичне обговорення антології "Реквізити"

       Літературознавці описали концепцію видання, висловили свої узагальнення щодо його змісту. Віктор Неборак зробив короткий екскурс в історію жанру письменницького інтерв’ю, поділився власним двостороннім досвідом у цьому жанрі. Мар’яна Барабаш, чию рецензію на «Реквізити» можна читати тут: http://zbruc.eu/node/50318, окреслила коло авторів, розмови з якими представлено у двотомнику, звернула увагу на цілий «роман епохи шістдесятництва» у ньому. Ігор Котик виокремив деякі контрапункти у розмовах, тобто місця контрастів, протиставлень у різних авторів або й суперечностей в одного і того ж автора. Тарас Пастух зазначив, що у видання вкладено чимало любові та сил, однак, на жаль, воно купюроване: окремі фрагменти «не для преси» залишилися неопублікованими. Також літературознавець подав два портрети Василя Голобородька – один на основі власних розмов з письменником, а другий на основі цієї книжки. Але найбільше уваги було присвячено Дмитрові Васильовичеві Павличку. Жоден з учасників не зміг обійти увагою цього «духовного батька» Юрія Іздрика або просто «хорошого поета», «епігона Франка» (В. Неборак). Згадувалося про його історичні ролі та його виступ у розправі над Іваном Дзюбою (інтерв’ю з Дзюбою – єдина у збірнику розмова з не-письменником – чи не найкраще у виданні), було відзначено ставлення Павличка до молодших за себе авторів і його намагання урівняти заслуги радянських класиків з авторитетом дисидентів, цитатами з «Реквізитів» було доведено його принципову позицію у процесі реабілітації письменників-соцреалістів тощо.

       Богдан Пастух висловив тезу про те, що цей двотомник, маючи місію утвердження сучасного літературного канону, показує, наскільки велика естетична та етична прірва існує між представленими в ньому персонами. Саме ці етико-естетичні бінарні опозиції (з одного боку – Павличко, а з іншого – Голобородько і т. п.) роблять цю книжку інтерв’ю цікавою та пізнавальною в плані історичної ретроспективи.

       І останнє, процедурне питання. За більший, ніж президентська каденція, період функціонування «Сектора критики», це перший захід, коли літературознавці не мали навіть одного примірника обговорюваного видання (був лише один з двох томів). У зв’язку із запровадженою в Україні оптимізацією діяльності академічних інститутів науковці адаптуються до нових умов праці і позбуваються традиції купівлі книжок та освоюють піратські чи може легальні методи здобуття електронних версій видань. Наступного разу обіцяли розібрати два романи Василя Рубана, видані під однією обкладинкою у видавництві «Ярославів Вал».