Літературно-критичне обговорення романів Тадеуша Конвіцького та Євгенії Кононенко
10.11.2015
10 листопада в Інституті Івана Франка відбулося літературно-критичне обговорення романів Тадеуша Конвіцького «Маленький апокаліпсис» та Євгенії Кононенко «Останнє бажання».
У заході взяли участь літературознавці Віктор Неборак, Ігор Котик, Євген Нахлік, Оксана Нахлік, Тарас Пастух, Богдан Пастух, Марія Котик-Чубінська, Мар'яна Барабаш, Оксана Світлицька, історик та письменник Дмитро Білий.
Романи Тадеуша Конвіцького «Маленький апокаліпсис» та
Євгенії Кононенко «Останнє бажання», як зазначив Ігор Котик,
пов’язані спільною темою: доля письменника в епоху тоталітаризму. Хоча один із
тих письменників – колишній кат, людина яка безпосередньо брала участь у страті
засуджених, а інший – письменник у минулому, якому належить стратити самого
себе. На стилістичному рівні «Маленький апокаліпсис» та «Останнє бажання» мало
схожі між собою. Перший твір тяжіє до ґротескного, абсурдистського письма,
другий – до традиції реалістичного зображення. Жанрові особливості романів теж
відмінні.
За спостереженням Богдана Пастуха, твір польського прозаїка хоча й
більший за обсягом, та близький до жанру повісті, тоді як твір Євгенії
Кононенко безумовно містить романні риси. Богдан Пастух також говорив про
актуальність обох текстів, їхню дотичність до сьогоднішніх подій в українському
суспільстві. Історик Дмитро Білий звернув увагу присутніх на роман чеського
прозаїка Павела Когута, написаний ще до роману Конвіцького, в якому також
присутні подібні мотиви.
Віктор Неборак цього разу взяв на себе функцію
модератора і ставив запитання або ж висловлював свої версії стосовно всяких
різних глобальних процесів у літературному світі, наприклад, чому в Україні
бракує абсурдистських романів, або чому бракує сучасних романів, в яких би
осмислювалося тоталітарне минуле, або чому ОЗ ображається на ЛВК і чи справді українські
класики не співпрацювали з тими, з ким співпрацювали митці, зображені у романах
Конвіцького і Кононенко. Здається, не всім подобався такий розмах творчої думки
вільного художника, тож дехто недвозначно просив не запливати аж так далеко. Та
все ж було досить можливостей висловити свою думку чи й подискутувати. Але
цього разу все обійшлося без полемік, бо романи, кажуть, справді хороші.
Наступного разу пообіцяли поговорити про есеїстку Олега Лишега – його
збірки «Поцілунок Елли Фітцджеральд» і «Старе золото».