Сектор критики у книгарні Є

        Темою обговорення стали збірки вибраних творів Василя Герасим’юка «Кров і легіт» (видавництво «Букрек», 2014 р.) та Назара Гончара «Автопортрети» («А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2013). Розмова протікала в компаративістичній тональності – критики порівнювали творчість ВГ й НГ, відзначали відмінності у їхніх манерах письма, хоча й знаходили деякі спільні риси. А. Дрозда, зокрема, вказав на ігровий характер віршування Гончара і поважний характер віршування Герасим’юка. І. Котик зазначив, що для Гончара основним поетичним матеріалом є мова, тоді як для Герасим’юка – події (часто історичні) та спричинені ними емоції. Відзначалося різницю в темпераменті, жанрові особливості. Втім, Віктор Неборак, який показав себе найкращим знавцем творчості поетів (обидві збірки, до речі, включають його статті: післямова в «Автопортретах» і передмова у збірці «Кров і легіт»), неодноразово знаходив спільні риси, як-от рефлексії про поезію, алюзії до текстів Шевченка.

     В обговоренні взяли участь також Іван Лучук (побратим Н. Гончара і співробітник Інституту Івана Франка) та Христина Назаркевич (перекладачка, вдова Н. Гончара). Цього року, до речі, Назарові Гончарові було б 50.