У романі Ілька Лемка розповідається історія легендарної рок-групи «Супервуйки», що існував у Львові з 1975 по 1981 р. та лідером якої сам Лемко і був. 

У романі Оксани Форостини йдеться про навколодзиґівську тусовку кінця 90-х – першої декади ХХІ ст., але реальні події за цим романом реставрувати неможливо, і це призвело до дискусії. За словами Неборака, в романі бракує конкретики, а від обіцяної в анотації атмосфери середовища є тільки тінь. Дрозда висловив скепсис щодо того, чи змогла авторка розв’язати питання, який саме роман вона пише – реалістичний чи ні, звернув увагу на сліди письма Оксани Забужко та Сергія Жадана у книжці. На думку Котика, книжка Форостини – це передовсім текст про свободу, і не варто сприймати його як спробу описати навколодзиґівську тусовку, бо авторський підхід у зображенні дійових осіб та композиційні особливості роману цьому не сприяють.
Розмова навколо роману Ілька Лемка переважно була бездискусійною. Неборак показав уміння Лемка чітко описати не тільки ті історії, які автор роману бачив на власні очі, але й ті, свідком яких він не був. Віктор також згадав про те, як ще школярем ходив на концерт «Супервуйків» у 49-й колі та відзначив, що тепер ця група, від котрої не залишилося старих записів, фактично є єдиною українською рок-групою, історія котрої викладена у книжковому форматі. Слабкою стороною роману «Сни у Святому Саду» названо акцент на образі головного героя, прототипом якого є сам автор книжки.

*****************************************************************************************************

Наступне засідання «Сектора критики» 

має відбутися в останній четвер квітня.