ВІТАЄМО ЄВГЕНА НАХЛІКА З ЮВІЛЕЄМ!

       Алла Швець:

       Можна по різному розуміти плинність часу…

       У випадку Євгена Казимировича Нахліка 60-літній його ювілей ‒ це радше формальний хронометричний факт, аніж людська правда життєпису. Тому, щоб правдоподібніше й точніше репрезентувати його нинішнє ювілейне високоліття, зважаючи на особу й життєвий шлях Ювіляра, доречно скористатись іншою формулою вікової хронометрії ‒ тричі по двадцять. Бо саме в такій часовій парадигмі живе, працює і творить наш Ювіляр. Романтик у душі, подвижник за духовим укладом, способом життя і психологією чину, інтелектуал з універсальним мисленням, світлий громадянин і патріот, глибокодумний вчений зі світовим іменем, взірцевий керівник і мудрий наставник.

       Доля подарувала мені дивовижну можливість ось уже майже два десятиліття щасливо співпрацювати з Євгеном Казимировичем і захоплюватися його вмінням навчити, переконати, допомогти, а тоді разом з тобою спільно радіти твоїм науковим здобуткам чи житейським успіхам. Саме так було під час мого навчання в аcпірантурі, в часі захисту кандидатської дисертації під керівництвом Євгена Нахліка, за що йому буду вдячна довіку. За період своєї роботи спочатку на посаді вченого секретаря Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка (тепер реорганізованого в Інститут Івана Франка), а згодом заступника директора з наукової роботи я мала можливість спостерігати за щоденною працею Євгена Казимировича, бачити його в напруженому робочому трибі, копіткій адміністративній діяльності, на вирішальних нарадах, у ситуаціях прийняття важливих рішень.  Подивовуєшся його надзвичайному талантові наукового менеджера, виваженого керівника з найкращими організаторськими рисами й особливо умінню працювати з людьми й винятковою здатністю їх розуміти. Цього не навчишся, це треба мати в душі й уміти застосовувати, зрештою, цим треба жити.

       Згадую, з якою відповідальністю, ентузіазмом та ініціативністю працював Євген Казимирович над створенням нового Інституту Івана Франка, скількох зусиль доклав до вироблення і фахової концептуалізації його новочасних завдань, і як сумлінно дбає він тепер про успішний розвиток своєї установи, її високий імідж, актуальні вектори її діяльності у просторі академічної науки та світового літературознавства. Тому директорська посада для Євгена Нахліка ‒ це не формальне виконання визначених функціональних обов’язків, а стиль життя, заснований на щоденній самопосвяті роботі на благо науки й успішного розквіту його рідного Інституту, хоч би для цього й довелося жертвувати власним часом, відпочинком чи сімейним дозвіллям. До речі, ювілей Євгена Казимировича цьогоріч символічно збігається із 25-річчям від часу заснування нашої установи, яку він очолює від початку її створення.

       Неоціненною є титанічна наукова праця Євгена Нахліка ‒ вченого зі широким інтелектуальним світоглядом та колосальним творчим потенціалом, автора багатьох фундаментальних досліджень та сотень ґрунтовних наукових статей. Невипадково в літературознавчому середовищі сформувалась особлива «нахліківська школа» високої академічної науки з традиціями сумлінного використання джерельної бази, вдумливої інтерпретації матеріалу, наукової коректності й відкривавчих ідей. Тому всі наукові тріумфи та престижні нагороди Ювіляра – це справді гідне пошанування високого авторитету вченого, його невпинних дослідницьких пошуків і евристичних здобутків.

       Щаслива ювілейна віха Євгена Нахліка пориває мене також до спогадів і спостережень у вимірах звичного життєвого часоритму. За лаштунками його безперервної наукової праці й організаторських клопотів, за високими академічними титулами, вченими званнями й директорським статусом ‒ яскрава людська особистість Євгена Нахліка, палкого життєлюба, цікавого співрозмовника, друга, колеги, сім’янина. Пам’ятаю, як змінювались штрихи його візуального портрета, молодеча борідка на харизматичні вуса… Незмінною, проте, залишається його добродушна багатозначна посмішка й глибокий погляд, які з роками я теж навчилася відчитувати… У них ‒ весь Євген Казимирович та його розпросторений душевний світ і внутрішній уклад ‒ шляхетний, доброзичливий, сердечний, щирий, співчутливий, винятково людяний, дотепний, цікаво-іронічний, завжди юний та справжній.

       А як не згадати зворушливих і щемливих дарчих написів Євгена Нахліка на кожній його подарованій мені книжці. Без пафосу, з притаманними йому скромністю й оригінальністю неперевершений автор знаходить для мене завжди актуальні зичення. Колись це стане історією наших творчих взаємин, подібно, як тепер ми інтерпретуємо Франкову контактологію в нашому фундаментальному проекті «Франківська енциклопедія», який, здається, зробив нас не лише співавторами, однодумцями, а й творчо поріднив, пов’язавши імперативами планових навантажень і справою наукової честі. Щоразу захоплено перечитую ці дарчі написи, й від звичайних слів, покладених на папір упізнаваним професорським почерком, лине незвичайна людська енергетика, яка наснажує, підбадьорює, надихає, окрилює й духовно підтримує. Й тоді подумки переадресовуєш цю енергію їхньому авторові: «Навзаєм!». Бо так щиро хочеться бачити Вас, дорогий Євгене Казимировичу, завжди здоровим, веселим, щасливим та задоволеним життям Інституту й життям у найповнішому його вияві!

       Сердечно вітаю зі щасливим високоліттям. Бажаю підкорювати нові літературознавчі вершини й витати в обріях якнайпозитивніших людських імпресій та експресій. Божого благословення Вам і Вашій родині на многії літа!

       Іван Лучук:

       Є в світі нашому така людина,

       В якої маса вроджених талантів.

       Гігантів, дивів і усіх атлантів

       Енергією доля наділила

       Небес обранця, нашого Євгена.

       І він, в усьому дуже спритний,

       Усім відкритий і не скритний,

       Сягнув звання кореспондента-члена.

       Нехай усе йому в житті вдається,

       А ще – нехай літає в мріях.

       Хай щиро у його міцних обіймах

       Літературознавство усміхнеться.

       Іваново-Франковий Інституте,

       Кріпися і цвіти «во врем’я люте».

       Ігор Котик:

       Наше знайомство з Євгеном Казимировичем Нахліком відбулося на початку двотисячних. Не пригадую деталей, знаю, що я тоді працював у сільських школах викладачем зарубіжки, а Марія Котик-Чубінська, з якою ми тільки-но одружилися, вступила «до Нахліка» в аспірантуру. Оскільки писати плани-конспекти уроків я не любив, але сам процес письма мене приваблював більше, ніж процес говоріння, без якого не відбувалося жодного уроку, то я собі час від часу пописував якісь тексти про літературу. Переважно про улюбленого Юрія Тарнавського, як начерки до дисертації під керівництвом професора Миколи Миколайовича Ільницького (я тоді був так званим здобувачем), але не тільки. Кілька таких текстів навіть потрапили на шпальти «Слова і час» чи «Критики». Можливо, через це під час випадкової зустрічі тоді ще малознайомих між собою людей тодішній керівник Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка запропонував мені спробувати вступити до аспірантури. Я спершу навіть віднікувався, але Микола Миколайович порадив не втрачати таких шансів (і йому тут належиться велике дякую!). Так я опинився під крилом Євгена Казимировича.

       Фраза про «крило» хоча й на своєму місці, але потребує уточнення. Не можна сказати, що мій науковий керівник мені потурав. Бувало, що я змушений був переписувати окремі частини дисертації після того, як Євген Казимирович прочитав їх надто уважно. Такі ситуації не могли підлеглому подобатися, бо доводилося наново переробляти вже опрацьований матеріал. Але зрештою це пішло на користь.

       Часом, спілкуючись неофіційно зі співробітниками інших наукових установ, доводиться чути про те, що очільники установ використовують працю своїх підлеглих. Для мене такі розповіді як з паралельного світу. Бо ті, хто працюють в Інституті Івана Франка НАН України (раніше – Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка), знають, що все, що підписано іменем Євгена Нахліка, зроблено саме ним. І якщо чиїсь матеріали його не влаштовують, то він має на це право не тільки за посадою, а тому, що й до своїх публікацій ставиться дуже вимогливо.

       В кожному разі, своїм прикладом наш шеф спонукує і нас робити свою роботу якнайретельніше,  прагнути самовдосконалення. Не можу не згадати про те, що завдяки йому маю можливість займатися в цій установі тим, що наразі вважаю своєю «сродною працею». Тоді як сам директор, потрібно визнати, не завжди має таку можливість, бо мусить дбати найперше про виконання фундаментальних завдань. Користуючись нагодою, я хотів би побажати Євгенові Казимировичу, аби такі завдання ніколи не розходилися з його особистими творчими зацікавленнями.

       Микола Легкий:

       Перебираючи старі папери, я натрапив на один пожовклий рукопис, який не міг не привернути моєї уваги. Був це уривок якоїсь містерії, що має в собі ознаки житія й ангелофанії, а саме розмови ангела з чоловіком Божим сином Зіновія. Цікаво, що ангел з’являється йому в сні не в час Різдвяних свят, як це часто трапляється в сюжетах такого типу, а після них, напередодні 22 січня, і велить тому синові Зіновія привітати з 60-річчям якогось Казимировича Нахліка Євгена, мабуть, вельможу, що мав під своїм керівництвом багатьох підданих, академіка-інтелектуала, котрий написав чимало книг. Публікую цей уривок за сучасним правописом.

       Як Христос ся рождав, обрізав, а потому ся хрещав,

       Тоді-то чоловік Божий син Зіновія добре празникував,

       Пампухи глитав, медом та оковитою горілкою запивав,

       Темну нічку по отих трудах спав-спочивав,

       Тоді-то йому ангел з неба у сні ся являв,

       Божественним світлом хату осявав і таку річ до нього держав:

       «Годі тобі, чоловіче Божий сину Зіновія, спати-спочивати,

       Час вставати, добре дбати і Казимировича Нахліка Євгена

       З шістдесятим роком торжественно вітати.

       Час тобі, чоловіче Божий сину Зіновія, перед його ясні очі стати,

       І за моїм словом таку річ йому сказати:

      “Ти, Казимировичу Нахліку Євгене, добре ся справував,

       Часу не гайнував, у поті чола робив-поробляв,

       Тяжкую думу думав, Франківську енциклопедію компонував,

       Книжки про Котляревського, Шевченка, Куліша й іже з ними писав

       І по всьому світові християнському та бусурманському звісний став.

       Ти, Казимировичу Нахліку Євгене, добре дбав,

       Підданим льготи не давав, не злим, а добрим словом попрікав,

       Все їх на путь наукову істинну наставляв

       Та на труди різноракії благословляв.

       За це тобі, Казимировичу Нахліку Євгене, честь і слава полагається,

       Ангельський привіт із небес возсилається

       І сіє слово прилагається.

       Ти, Казимировичу Нахліку Євгене, у здоров’ї ся май,

       У мирі й гаразді поживай та добра наживай”.

       Тут, чоловіче Божий сину Зіновія, хай буде твоєму слову кінець,

       А Казимирович Нахлік Євген хай дасть ділу вінець:

       Меду та оковитої го...»

       На цьому рукопис обривається. Мабуть, що незвичайне мусило розбудити чоловіка Божого сина Зіновія, якщо його сон перервався на такій, сказати б, пікантній деталі.

       Юрко Прохасько:

       Офіційний, проголошений і визнаний вік ювілею, що його начебто цими днями святкуємо – 60 років. Однак у таке може повірити хіба особа або безнадійно наївна, або геть уже неспостережлива. Ні, річ зовсім не про те, що ювілянт на свої 60 аж ніяк не виглядає, а тому це число видається радше неприхильним наклепом, аніж підтвердженою істиною. Аж ніяк – зовсім навпаки. Адже джерела засвідчують якраз протилежне. Хто має очі, хай читає:

       «А може, то зовсім не запах Львова з його чарівною флорою, а іно моєї молодости?

         Що ж, пиймо нектар з келихів, котрі нам підсуває підступна пам’ять, і хай нас до втрати притомности приголомшить феєрія львівських запахів. Адже тамтешня флора – то не лишень ботаніка. Там пахнуть навіть звуки. Послухаймо: Стець, Мриць, Кіпа, Тепа, Ухма, Оглі, Паздро, Кисяк, Шубут, Квест, Нахлік, Кжехлік, Новосад, Найсарек Пітолай, Салабан, Кадерножка, Докупіль, що мав доньок Докупілянок. А далі: Бікок, Пассакас, Ґарапіх, Рамашкан, Міколяш, Хамайдес, Чачкес, Коркіс, Кікеніс»...

       Так пише у своєму чарівному, сповненому поезії та драматизму нарисі 1946 року «Мій Львів» видатний львів’янин і польський письменник Юзеф Віттлін. І в цьому препишному переліку прикметних львівських прізвищ сьогодні нас має особливо застановити оте «Нахлік». Як, то виявляється, що Нахлік у Львові не щойно останні десятиліття? З нескладних розрахунків випливає, що він мусив бути тут ще перед 1946 року; якщо ж вчитатися достеменно, стає зрозуміло: Віттлін розповідає про Львів цісарсько-королівський, себто австрійський, перед 1918 роком. Однак кожній наділеній сякою-такою метикуватістю і незрадливим знанням життя людині швидко стає зрозуміло: Нахлік був завжди. Адже належить, як твердить Віттлін, до тутешньої флори. А флора, як відомо, далеко давніша за людей. В кожному разі, він є невилучною часткою мого Львова, того, який пам’ятає ще іншого побратима Нахліка за чеським прізвищем, Антонія Прохазку, та інших, не таких відомих Прохаськів.

       Відколи в незапам’ятні часи вітри долі перенесли Нахліка із Судової Вишні до Львова, тут триває Судний День: для імітаторів та мімікристів літературних наук – ні, зовсім не з властивості цього імені, що його народна етимологія виводить зі слов’янського «нагло», тобто стрімко, раптово, несподівано. А тому, що на тлі його прихильної і доброзичливої праці будь-яка може видатися вельми скромною, щоб не сказати нікчемною.

       У Чехії є така приповідка: всі чехи поділяються на дві великі половини: одна має на прізвище Новак, друга – Прохазка. Однак ця істина застаріла, чи, принаймні, не повна. Бо львівські чехи поділяються на 2 інші великі половини: Прохазків і Нахліків. І ця остання половина, ця рясна львівська флора стрімко, невпинно і непогамовно – хтось скаже «нагло» – розростається. Тож хай діється так – а ми зростатимемо з ними. І дай Боже, аби кожен Судний День був таким. З роси і води!

       Марія Котик-Чубінська:

       – Ну то як йде ваша робота над дисертацією? – запитав мене по телефону Євген Казимирович.

       –  Та помаленьку… – протягнула я, косячись на трирічну доньку і відчуваючи спиною погляд господині квартири.

       –  Треба швидше! Треба швидше! – підбадьорив керівник, і чути було в його голосі нотки веселості.

       Я із вдячністю згадую ті часи, коли Євген Казимирович Нахлік був керівником моєї дисертації: те, що він давав мені свободу наукового пошуку, значило для мене міру відповідальності; те, що він давав мені час, означало, що я маю обдумати і написати роботу якнайкраще.

        У своїй науковій праці Євген Нахлік, як добрий і сильний косар, бере широкий загін, тому його покоси важкі, повні, багаті: кожна із його книг – не лише глибокий і всебічний літературознавчий аналіз творчості автора (чи то Котляревського, чи Куліша, Шевченка, Авдиковича), але також докладне висвітлення цілого спектру мовних, фольклорних, текстологічних, компаративістичних питань. Його книги становлять брили тогочасної живої реальності – з людськими проблемами, змаганнями, пошуками і осягненнями.

       Хочу наголосити, що успішний вчений Євген Нахлік ніколи не відпочиває на лаврах: не замикається в тому, що він добре знає, не зупиняється на тому, що він здобув, а знову занурюється у нові дослідження, живо цікавиться сучасними подіями у літературному світі. Він простий і скромний у спілкуванні, радіє нашим успіхам, допомагає у вирішенні чи то наукових (видавничих) проблем, чи то житейських пертурбацій (у нашому з Ігорем Котиком випадку він не лише «звів докупи» наші філологічні шляхи, але також сприяв вирішенню «квартирного» питання і щиро тішився успіхом).

       Думаю, що, коли людина здійснює свою працю з любов’ю, то це є своєрідною молитвою. Думаю, що директор Інституту Івана Франка працює саме так.

       Мар’яна Барабаш:

       Роки минають

       Доля щиро Вам

       Готує Ювілейний Ґрант!

       І з ним постукає у День Січневий

       До Вас у двері

       І ввійде гордо, наче Королева,

       З вінцем чудовим

       З Успіхів, Любові, Радості, Здоров’я!

       Щоб на щоденних Ви Вершинах

       Жадане відчували

       Задоволення!

       Цей за велично-скромну працю

       Щедрий Дар

       У серці хай розпалить жар,

       щоб розтопились

       Снігові лавини всі

       Гір наукових

       Із достиглих Слів,

       Які зриваєте невтомно,

       за прикладом діянь Франкових,

       Для безліч-безліч поколінь!

       А з Долею до Вас заходять в гості

       Три Мудреці, незмінно вірні Вам

       Шевченко, і Куліш, і Котляревський,

       Що в дар для Вас несуть такий-от крам:

       Куліш – для серця мир,

       Як частку хутірних, спокійних мрій,

       А Котляревський – парубка моторність;

       Шевченко ж хай помножить думи всі й думки,

       Фундаментально їх вбере

       У жанри гожі!

       Роки минають і течуть

       Рікою книг поважних:

       Від романтизму поривань –

       в критичний постмодерн…

       З дороги прибирають хмиз і терн

       І залишають чистий плин солодкий

       Всіх знань та спогадів зело,

       Й душі неопалимеє тепло,

       Що додає хай Віри, Сил, Натхнення

       Горіти ув одежі слів

       Так щедро і недремно!

       Аби в нову епоху книг

       Вступили Ви врочисто-ювілейно!

       Аби помножились усі

       Дивосвіти щоденні

       У доторках до тих сильветок ясних,

       Що творять краснослова алгоритм,

        І екскурси, і розмисли, й уступи…

       Й велично Доля в храмі Вашої Науки

       Благословить новий нехай почин!

       Оксана Мельник:

       З нагоди ювілею Євгена Казимировича варто наголосити на вазі, яку його науковий доробок має і матиме в літературознавстві. Усі його праці ‒ від об’ємних монографій до невеликих за обсягом енциклопедичних статей ‒ об’єднані прикметною рисою, через яку він, безумовно, має чим сьогодні пишатися. Теми, що їх Євген Казимирович обирає (чи вони обирають його) для осягнення, «не відпускають», аж доки дослідник не впевниться, що зробив усе можливе для того, аби на сучасному науковому зрізі вони були якнайповніше зглиблені та висвітлені.

       При цьому йдеться і про пошуки фактажу в різних архівах і бібліотеках, і про осмислення інших наявних у студійованій царині робіт, і про інтерпретацію, аналітику й синтез. Якось невимушено директор Інституту поширює таку атмосферу на своїх працівників: Євген Казимирович пам’ятає, що пишуть інші і які їхні творчі інтереси, й ніколи не оминає нагоди підказати корисну інформацію, виявлену принагідно на відгалуженнях власних дослідницьких стежок. Незрідка пізно увечері, перевіряючи пошту, ми виявляємо цінні бібліографічні дані про публіковані в давній періодиці статті або фотографію рукописного джерела з питанням, чи відомі нам такі матеріали.

       Мене не перестають захоплювати його радість за чужі успіхи і досягнення, намагання до тих моментів підштовхувати і мотивувати молодих науковців, щирі визнання віри у їхні таланти й можливості.

       Дорогий Євгене Казимировичу, сердечно дякую ‒ за наукову та людську підтримку і співпрацю в атмосфері наукового ентузіазму. За щирість, яка зобов’язує.

       Бажаю нових відкритих і відкривавчих доріг у літературознавстві та натхненних шукань. Нехай наступні постаті і тексти манять Вас перспективою застосувати теорії, реалізувати ідеї, для яких ще не було нагод!

       Галина Лишак:

       Євгене Казимировичу, Ви належите до того рідкісного типу вчених, яким вдається завдяки величезній праці і талантові збагатити своєю діяльністю воднораз дві сфери – організаційну і суто наукову. Дякуючи Вашим зусиллям як директора і завідувача відділом літературного процесу в Західній Україні та компаративістики на основі Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка постала і успішно функціонує нова наукова структура – Інститут Івана Франка НАН України.

       У численних монографіях, коментарях до текстів, статтях – і енциклопедичних, суворо структурованих, і літературно-критичних, композиційно більш розкутих, – відразу відчувається той неповторний, далекий від штивного, нудного викладу, науковий стиль, який віддавна став Вашою візитівкою як автора. Виваженість, делікатність, глибинна ерудованість, надзвичайна увага (і повага!) до першоджерел, прагнення охопити і максимально зглибити аналізоване явище, чи то художнє, а чи історико-літературне, – ось його впізнавані риси, які засвідчують, що і про академічно-серйозне можна (і, зрештою, треба) писати цікаво.

       Подиву гідна інтенсивність, із якою з’являються на світ нові й нові Ваші книги є вислідом виняткової працездатності і любові до того, що Ви робите. Тому, мабуть, практично всі вони стають читаними-перечитаними, цитованими, а для багатьох дослідників ‒ й еталонними.

       То ж, Євгене Казимировичу! Від усього серця зичу Вам радості від уже зробленого, набутого, і енергії, натхнення, для того, що ще плануєте втілити в життя! Приємних творчих сюрпризів! Родинного щастя, любові, тепла Вам з Оксаною Мирославівною, і усіляких гараздів! А насамкінець, позаяк цього року Ваш ювілей знаково збігся зі ще одним святом, здоровлю Вас словами іншого цьогорічного ювіляра:

       «Знов рік минув. Знов крок один вперед

       <…> Злічім і кождий луч нового світа,

       що прояснив наш розум в рік отсей!

       І кожда в нім хвилина, що огріта

       сердечною любвою до людей,

       і кожде слово братнього завіта,

       і чесне діло, й ясний взгляд очей –

       се скарб живий! Щаслив, хто в жизні пути

       багато сього скарбу вспів здобути!» (Іван Франко)

       Марія Лапій:

       Шановний Євгене Казимировичу! Щиросердечно вітаю Вас із ювілеєм. Безмежно вдячна за творчі імпульси й радість світлого, натхненного спілкування з Вами. Своєю динамічною, ініціативною і відповідальною працею науковця, організатора, керівника Ви успішно втілюєте те, до чого покликані. Нехай Ваше слово й надалі випромінює особливе, доглибне світло мудрості, гуманізму, шляхетності. Бажаю, щоб Ваше наукове життя було приємною творчістю, а творчість життям. Внутрішньої сили й запалу для того, щоб гуртувати в атмосфері справжності й доброзичливості велику академічну родину. Наснаги й здоров’я для реалізації якнайрізноманітніших творчих задумів та осягнення великих цілей. Зичу також незламного оптимізму й віри в людей. А 60-тилітній поріг нехай буде міцним трампліном для нових злетів і вражаючих починань.

        Оксана Смерек (м. Гернінг, Данія):

        Дорогий Євгене Казимировичу!

       Сердечно вітаю з ювілеєм! Бажаю задоволення для душі, енергії для тіла, натхнення для думок! Нехай за вікном мирно котиться час, ростуть дерева, світить сонце і квітне земля. Тільки в таких радощах життя безцінне! Творіть і тривайте!