Академікові Миколі Григоровичу Жулинському – 75!

       Майже рівночасно з тим, як Миколу Жулинського було обрано директором Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (у жовтні 1991 р.), почало функціонувати Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ЛВІЛШ, від вересня 1991 р.). Підготовча робота тривала раніше — від 1989 р., коли Микола Жулинський був заступником директора з наукової роботи. Вже відтоді Микола Григорович активно опікувався створенням львівської філії інституту, відтак постійно допомагав вирішувати різні питання – від кадрового наповнення нової установи до забезпечення її матеріально-технічної бази, зокрема надання їй приміщення, а  також помешкання для керівника. Неодноразово бував у нас у Львові, ми ходили до заступника голови виконкому Львівської обласної ради з гуманітарних питань Михайла Косіва, голови Львівської міськради та міськвиконкому Богдана Котика. Завдяки авторитетові Миколи Жулинського, створення ЛВІЛШ, ініційоване дирекцією Інституту літератури (директор — акад. Ігор Дзеверін) і схвалене президією Академії наук на чолі з акад. Борисом Патоном, підтримали Західний науковий центр (тодішній голова — акад. Ігор Юхновський), Львівська обласна та міська влада, народні депутати від Львівщини.

       Через двадцять років, у березні-квітні 2011 року за дієвої підтримки й під впливовим організаційним керівництвом Миколи Жулинського, академіка-секретаря Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України, у Львові до 155-річчя від дня народження І. Франка на базі ЛВІЛШ було створено окремий Інститут Івана Франка НАН України, як того прагнула львівська академічна та університетська спільнота на чолі з головою Західного наукового центру акад. Зіновієм Назарчуком. Реорганізаційний процес відбувався у тісній взаємодії між Миколою Жулинським, Зіновієм Назарчуком, Президентом НАН України Борисом Патоном, адміністрацією ЛВІЛШ (керівник – Євген Нахлік). Обговорювалися різні формати новоствореного інституту. Микола Жулинський рішуче й послідовно підтримав настійливе бажання наукового колективу ЛВІЛШ, щоб це був не лише франкознавчий інститут, хай і міждисциплінарний, у якому досліджувалися б різноманітні відгалуження франкознавства, увесь спектр подиву гідної багатогранної літературної, наукової та громадсько-політичної діяльності Івана Франка, а ще й загалом літературознавчий інститут, завданням якого було б осмислювати літературний процес у Галичині від початків нової літератури до сьогодення у загальноукраїнському та загальноєвропейському контексті, еміграційну літературу, а також українсько-польські та українсько-австрійські літературні зв’язки, сусідні польську та австрійську літератури, так тісно пов’язані з українською. Микола Жулинський сприйняв і підтримав наші аргументи стосовно того, що в Галичині є чимало письменницьких постатей, які заслуговують окремих досліджень. Таким чином, створений Інститут Івана Франка є своєрідною науково-дослідною проекцією самого Франка, принаймні як літературознавця, який охоплював своїм проникливим зором українську літературу від давнини до своєї сучасності, висловлювався майже про всіх наших письменників — своїх попередників та сучасників, активно виступав як літературний критик, розглядав численні явища іншомовних літератур – самодостатньо й у компаративістичному розрізі.

       Микола Жулинський, як і всі ми, з величезним духовим піднесенням сприйняв доленосне рішення Президії НАН України про створення Інституту Івана Франка. Тоді вчасно вдалося використати сприятливий історичний момент, який міг і не повторитися. Завдяки виваженості, тактовності, наполегливості і, знов-таки, високому науковому та громадсько-культурному авторитетові Миколи Жулинського дійшло до об’єднання зусиль і злагоджених дій впливових відповідальних осіб та зацікавлених інституцій, завдяки чому Львів одержав іще один академічний інститут. Того ж року (2011) до заснування інституту було приурочено перший випуск нашого наукового збірника «Іван Франко: Тексти. Факти. Інтерпретації», головою редколегії якого став Микола Жулинський.

        Саме Микола Григорович наполіг, щоб Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України передав новоствореному Інститутові Івана Франка не один поверх, як спершу передбачалося, а цілий триповерховий будинок на вул. Драгоманова, 18, у центральній частині Львова. Потім упродовж кількох років Микола Жулинський усіляко сприяв виділенню коштів на ремонт переданого приміщення. 

       Миколу Жулинського як довголітнього досвідченого організатора академічної науки, керівника багатьох колективних робіт вирізняє мудрість, відповідальність і далекоглядність у плануванні перспективних тем, орієнтація на фундаментальні дослідження, які б мали суспільний резонанс і становили б національне надбання. У цьому, як слушно переконує Микола Григорович, і полягає головне завдання і пріоритет академічних установ гуманітарного профілю, сенс і доцільність їхнього існування. З ініціативи, під безпосереднім науковим керівництвом та контролем Миколи Жулинського у ЛВІЛШ та його наступникові – Інституті Івана Франка виконувалися й виконуються такі масштабні проекти, як продовження Зібрання творів І. Франка у 50 томах і «Франківська енциклопедія». 

       Побіч різних наших видань 1991–2015 рр. (монографій, збірників, бібліографічних покажчиків, публікацій літературних пам’яток) головним здобутком став саме вихід додаткових чотирьох томів (2008. Т. 51–53; 2011. Т. 54) і «Покажчика купюр» (2009) до 50-томника. Цей проект готується головно у ЛВІЛШ, у співпраці з науковцями Інституту літератури (голова редколегії — Микола Жулинський). Т. 51 уміщає «Прозові переклади (1876–1912)», т. 52 – «Оригінальні та перекладні поетичні твори», т. 53 – «Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці (1876–1895)», т. 54 – такі ж праці Франка 1896–1916 рр. Робота над проектом триває – цьогоріч підготовано черговий том – «Наукові переклади» Франка.

       Залучаючи науковців до фундаментальних колективних тем, Микола Григорович дає простір для вияву дослідницьких індивідуальностей, творчих підходів, нестандартного мислення, експериментальних пошуків, не остерігається оригінальних інтерпретацій, до яких вдаються колеги. Істотна риса Миколи Жулинського як науковця і керівника – не лише широке коло власних професійних зацікавлень і порушуваних у численних публікаціях проблем, а й відкритість до всього нового в гуманітарних науках, доволі широкий діапазон сприйняття літературознавчих і культурологічних підходів та методологій – від класичних, традиційних до новаторських, незвичних, запроваджуваних із західного досвіду, проникливість у розумінні останніх, усвідомлення їх перспективності й потрібності для збагачення й урізноманітнення фахового інструментарію вітчизняного суспільствознавства.

       Микола Григорович підтримав мої праці різного плану. За його рішучого сприяння двотомна монографія «Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель» («Український письменник», 2007), виконана в руслі класичного академічного літературознавства (Т. 1: Життя Пантелеймона Куліша: Наукова біографія; Т. 2: Світогляд і творчість Пантелеймона Куліша), була удостоєна премії імені І. Я. Франка НАН України. Водночас сприйняв учений і мою монографію іншого плану – «Доля – Los – Судьба: Шевченко і польські та російські романтики» (2003), у якій застосовано новітні підходи (міфологізм, теорія архетипів, психоаналіз, філософсько-екзистенційний та релігійно-філософський досвід тощо), і як науковий консультант вплинув на мій успішний захист докторської дисертації за цією монографією (2009).

       Наші науковці вельми цінують постійну доброзичливу увагу Миколи Жулинського до львівського літературознавчого осередку, завдяки якій більше 25 з них здобули різні академічні заохочення і відзнаки: гранти для написання і видавання книжок у рамках проекту «Наукова книга (молоді вчені)» у видавництві «Наукова думка», стипендії та премії НАН України для молодих вчених, інститутські премії імені Сергія Єфремова, імені Григорія Костюка та імені Соломії Павличко (для молодих вчених).

       Сердечно вітаємо дорогого Миколу Григоровича із 75-річчям від дня народження і щиро бажаємо міцного здоров’я та наснаги для дальших творчих звершень і мудрого й ефективного керівництва академічним літературознавством!   

Євген Нахлік,

директор Інституту Івана Франка НАН України