З ювілеєм, дорога Тамаро Іванівно!

       Тамару Гундорову як науковця вирізняють сміливий дослідницький пошук, оригінальні інтерпретації текстів на рівні здобутків сучасної західної культурології, безмежна відданість допитливому пізнанню і постійне прагнення щонайглибше осмислювати літературні та культурні феномени. В її особі вітчизняна гуманітарна наука має справжнього інтелектуала з розкутою думкою, незалежними поглядами й водночас відповідального за якісний рівень і цивілізаційний поступ українського літературознавства та культурології. Це право науковця бути вільним інтелектуалом Тамара Гундорова принципово й послідовно утверджує численними публікаціями, виступами та громадянською позицією. Відважна жінка, незмінними рисами якої є чесність і порядність, уникання будь-якої кон’юнктури та вигідних трактувань, вона йде за покликом власної совісті й гідності і, хоч як це нелегко, стійко обстоює свої новаторські погляди на противагу догоджанням, узалежненням, ідеологічним догмам, ретроградним уявленням та науковій інерції.

       Останні двадцять п’ять років Тамара Гундорова тримає високу марку академічного літературознавства, сповідуючи послідовний науковий підхід до осмислення словесності, ведучи рівноправний діалог із західними колегами, завдяки чому здобула беззаперечний авторитет в Україні та світі серед тих, хто цінує глибину й неординарність сучасного культурологічного мислення. Літературознавчі праці Тамари Гундорової призначені для інтелектуальної еліти: це авангардний рівень гуманітаристики, співмірний із сучасним розвитком точних і природничих наук. Взірцева українська інтелігентка світового рівня, Тамара Іванівна достойно репрезентує вітчизняну науку на міжнародних форумах, у закордонних університетах і дослідних інститутах.

       З науковим доробком Тамари Гундорової пов’язані ґрунтовні переосмислення раннього українського модернізму, перші евристичні студії українського постмодернізму, започаткування сучасних українських феміністичних і ґендерних студій, постколоніальної критики, активне впровадження західної літературної теорії. Для реабілітації українського модернізму та для актуального розвитку постмодернізму в Україні вельми істотну роль відіграло те, що ці філософські й художні напрями в особі Тамари Гундорової здобули адекватну дослідницю з тонким відчуттям, глибоким розумінням і належним поцінуванням їх. Завдяки своїм ентузіастичним зусиллям Тамара Іванівна стала чільним реформатором сучасного вітчизняного літературознавства, під її впливом його передовий загін кардинально змінив інструментарій та риторику.

       Особливо варто відзначити, що Тамара Гундорова, уродженка Полтавщини, киянка за місцем проживання і праці, найбільше дослідницької уваги приділила західноукраїнським письменникам – Іванові Франку, про творчість якого видала кілька новаторських монографій («Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років», «Франко — не Каменяр», «Франко не Каменяр. Франко і Каменяр», «Невідомий Іван Франко: Грані Ізмарагду»), Ользі Кобилянській (окрема монографія «Femina melancholica. Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської»), «Молодій Музі» (монографія «ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму»), Юрієві Андруховичу, Вікторові Небораку, Юркові Іздрику, Тарасові Прохаську та ін. (книжки «Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» і «Транзитна культура. Симптоми постколоніальної травми»).

       У франкознавстві Тамара Гундорова здійснила своєрідний «коперниканський переворот» (те, що у шевченкознавстві зробив Григорій Грабович), блискуче збагнувши й розкривши код культурної та психологічної своєрідності Франка. Тамара Іванівна належить до тих обранців, які володіють особливим внутрішнім зором, здатним розгледіти за літературним потоком, текстами й письменницькою біографією справжні механізми, пружини, парадигми й алгоритми розвитку. Найпроникливіший дослідник Франкової творчості, вона не просто задекларувала, а в конкретних працях переконливо продемонструвала, що феномен Франка в українській культурі – найвідповідніший, найпридатніший і найдоцільніший для студій з літературознавчого психоаналізу. В її висвітленні Франко, просвітник і позитивіст, водночас дивовижно занурений у глибини ірраціонального. Новим і важливим стало її психоаналітичне розуміння Франкової творчості крізь призму символічної автобіографії, в аспекті гностичної драми, що розгортається через колізію двійництва, розкодування Франкових символів і міфологем, літературних масок, обґрунтування його ігрового підходу до літературної творчості, наукове реконструювання індивідуального культурного міфу, що його розбудовував ранній і пізній Франко. Продуктивним для розуміння його феномена виявився висновок дослідниці про дуалізм як найсуттєвішу ознаку Франкової свідомості і творчості.

       Володіючи достатнім імунітетом проти підлаштовування під літературні чи наукові авторитети, Тамара Гундорова послідовно посідає сильну позицію щодо об’єкта досліджень – не йде покірно за письменниками, не співає їм дифірамби, а осмислює їх, провадить чи то з давніми, чи з нинішніми авторами, навіть класиками рівноправний діалог, по суті, підносячи літературознавство до рівня самостійного й самоцінного духового явища, покликаного не описувати артефакти, а розшифровувати їх. Її літературознавчий і культурологічний текст є своєрідною паралельною реальністю стосовно досліджуваних літературних творів, інших мистецьких феноменів, притім незрідка інтелектуальний злет її дискурсу помітно перевищує інтелектуальний рівень аналізованих художніх явищ. 

       Тамара Гундорова – напрочуд виразна і яскрава особистість у вітчизняній науці та освіті. Натхненна дослідниця, обличчя якої сяє від інтерпретаційних здогадів і відкриттів, а очі горять од наукового пошуку, вона зачаровує своїм прикладом, інтелектуальним завзяттям інших філологів та культурологів. Її праці читають і щедро цитують, її думки підхоплюють і розвивають, і то переважно молоді науковці та критики, здатні захоплюватися філігранним розкодуванням художнього тексту. Від її літературознавчих та інтердисциплінарних розмислів дістаєш величезну інтелектуальну насолоду. Після такого захопливого інтелектуального читання уже важко повертатися до звичного дослідницького дискурсу, в якому зміст письменницької творчості та його біографія традиційно висвітлюються «у формах самого життя»…

       Нові й нові покоління наших гуманітаріїв – літературознавців, культурологів, істориків, філософів – із десятиліття у десятиліття осягатимуть незрівнянний стиль мислення і викладу Тамари Гундорової, її теоретичні й методологічні підходи, культурологічний спосіб тактовно й виважено дискутувати, підноситимуться  до розуміння її сміливих інтелектуальних проривів.

       Дорога Тамаро Іванівно! Нехай ця ювілейна віха на життєвому шляху сповнить Тебе заслуженою гордістю за Твої безцінні наукові здобутки, за ті глибокі інтелектуальні зрушення, які Ти здійснила у свідомості українських гуманітаріїв власним прикладом, своїми публікаціями й виступами, наснажить Тебе духовою силою та душевною енергією і надихне на нові звершення у висвітленні різних граней українського словесного мистецтва!

Щиро –    Євген Нахлік