Зі
словом про Поета «Багатогранність, невичерпність і актуальність Генія» виступив
директор Інституту Івана Франка НАН України академік НАН України Євген Нахлік. Він підкреслив, що Шевченко, який «жив минулим
та своєю сучасністю і прозирав у будущину України та вселюдської спільноти,
актуальний і сьогодні». Серед шевченкознавчих акцентів, концептуально
окреслених у стислому виступі, такі:
«У Шевченкових розмислах його “романтичний
титанізм” урівноважується проповіддю християнського
смирення, прощення, зображенням каяття народного месника-варнака, обстоюванням
любих поетові тихих родинних утіх. Шевченко – співець чоловічої дружби та
бойового побратимства і співець традиційних родинних вартощів, насамперед
материнства й дитинства, народнопісенної любовної
вірности й відданости».
«Як
носій архаїчної (архетипної) та новочасної історичної свідомости, Шевченко, з
одного боку, за влучним Франковим осягненням, гадав, що “основою суспільности
<…> є сім’я – така і в тій формі, в якій вона задержалася в українських
хуторах і селах, не здеморалізованих ще посторонніми силами, а з іншого –
сприймав здобутки західної демократії та орієнтувався на розвинену суспільну
структуру і виражав ідею української держави. Мріяв про власну
патріархально-сімейну хутірну ідилію над Дніпром (“свою маленьку благодать”) – і вірив, що діждемось в
Україні “Вашингтона / З новим праведним законом”».
«Емоційно-інтелектуальна
поезія Шевченка приковує увагу дискурсом екзистенційних запитань –
націософських, антропологічних і персональних».
«Образ
автора, що поставав у ретроспективній проєкції як кобзар, національний пророк,
апостол, архетипний поет-мітотворець, набуває нового обличчя – творця
автобіографічної сповідальної лірики, уособленого в образі ліричного героя.
Якщо в дозасланській поезії контрапунктом до образу колективістського Кобзаря
з’являється образ індивідуалістичного самозаглибленого Перебенді, то в
засланській і позасланській віршотворчості поряд із пророком та апостолом
виявнюється особистісно-екзистенційний лірик. Поет переживає втрату
козацько-гетьманської державности і деспотичне панування царату як національну
екзистенційну трагедію – і водночас переймається власним екзистенційним
становищем».
«Шевченко
бачив світ у широкому діапазоні між абсурдом і ладом, а понад усе сповнювався
віри в майбутнє земного світу як ладу, що було контрапунктом до його уявлень
про сучасний йому світ як абсурд. Пізній Шевченко дає
ствердну відповідь на запитання про можливість побудови справедливого
суспільства: “Чи буде правда меж людьми? / Повинна буть, бо сонце стане / І
осквернéну землю спалить”; “святая / На землю правда прилетить”; “правда оживе”».
«Ословлення
екзистенційного абсурду в Шевченковій поезії передувало екзистенціалістському
сприйманню людського буття як приреченого на неминуче зіткнення з
ірраціональним злом, а тому як абсурдного, згодом – відчуттю у Василя Стуса
абсурдности існування в тоталітарній комуністичній державі, до того ж в умовах
російського колоніалізму, а тепер на думку спадає соціально-політичний абсурд у
сучасному світі, спричинений волюнтаристськими діями авторитарних режимів
путінізму і трампізму. Шевченкова поетична історіософія дає нам надію і віру,
що й цей абсурд людство подолає».
Після завершення доповіді Ректор академік НАН України Роман Гладишевський нагородив Євгена Нахліка «за розвиток українського літературознавства та співпрацю з Львівським університетом» найвищою відзнакою Львівського національного університету імені Івана Франка – Медаллю Івана Франка. Ректор наголосив на вагомому внеску Євгена Нахліка у розвиток гуманітарної науки та побажав невичерпної енергії, нових здобутків і міцного здоров’я.
Євген
Нахлік подякував Ректорові за високу нагороду і зазначив, що вона особливо
дорога для нього як колишнього студента – українського філолога – Франкового
університету, де він на останніх курсах вирішив обрати шлях літературознавця,
із вдячністю згадав своїх викладачів та однокурсників, а також подякував
університетським колегам за довголітню наукову співпрацю починаючи від
створення 1991 року Львівського відділення Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАН України, а особливо від перетворення цієї філії на
окремий академічний Інститут Івана Франка 2011 року.
Програма Урочистої академії: