Андрій Олександрович зізнався, що з часів своєї юності його вабили три речі: малюнок, музика і слово. Перемогло Слово. Тому уся його художня творчість - це рисунки словом: найбільше полюбляє "малюнки олівцем" та "пейзажі без рамок", "профілі" "в тремкому світлі", бо за допомогою цієї техніки найкраще можна передати настрій усмішки, тіні, вітру, тиші... зрештою, просто випадкової безіменної речі, з якою людина залишається наодинці для того, щоб відчути і "сльози речей", і їхні "світлі тіні". Камертоном образкового настрою А. Содомори, за словами самого письменника, є його новела "Сивий вітер", від якої читач повинен відштовхуватися, щоб зрозуміти найтонші "передчуття" в "забутих піснях" та "безіменних квітах" автора.

Першим кроком, який зробив  п. Андрій в свої мандрівці словом, стала його новела "Рукавичка".
Улюбленим тлом для медитацій А. Содомори як у поезії, так і в прозі є осінь, а особливо - дощові пейзажі. Тому що вже сам по собі листок з дерева - це ціла антологія людського серця. А осінній листок особливий тим, що його "читає" "сивий вітер" вересня... 

А. Содомора також володіє особливим відчуттям часу (насправді "завтра" немає, бо кожне завтра - це вже сьогодні) та межі (загадкового, нічим неприкметного "світу міжвіконня", за чким залишається завжди щось недомовлене, недовідчуте, недобачене...)

Під час презентації книжки А. Содомори виступили: від кафедри  класичної  філології ЛНУ ім. І. Франка - доцент Роман Остапович Домбровський та від Інституту Івана Франка НАН України - Мар’яна Барабаш.