Цю
дискусію ініціював знаний дослідницький та аналітичний центр в Німеччині,
близький до партії Спілка 90/Зелені, – берлінський Центр Ліберальної
Модерності (Zentrum
Liberale
Moderne
https://libmod.de/), відомий також своєю
онлайн-платформою Ukraine
Verstehen – Розуміти Україну https://ukraineverstehen.de/, а модерувала її
співзасновниця обидвох форумів, колишня депутатка до Бундестаґу від Партії
Зелених Марілуїзе Бек (Marieluise Beck).
У
своєму аналізі особливостей сприйняття України в сьогоднішній Німеччині Юрій Прохасько
зосередився на одному аспекті, який і досі залишається надзвичайно істотною «білою
плямою» в образі України, постійно викликаючи непорозуміння, сприяючи спотворенню
образу історичної та сучасної України в сьогоднішній Німеччині, повторенню і
поширенню стереотипів і маючи наслідком аж надто часто накладання на українське
суспільство достоту «чорних плям», – це фатальне непорозуміння стосується
категорії «націоналізму». Навіть найщиріші і найпослідовніші прихильники
України в Німеччині мають поважні клопоти з власним уявленням про «український
націоналізм», що його репродукує і цим підтримує і дослідницький мейнстрім, і
переважні частини опінієтворчих середовищ та політикуму.
Ці
фатальні розбіжності в тлумаченні поняття «націоналізм» мають дві головні
причини: одна полягає в досі аж надто поширеному незнанні України, її історії
ідей, головних ліній розвитку її політичної нації. На цьому тлі аж надто легко урухомлюються
передумови для ментальної мобілізації другої причини.
Німецький
націоналізм має імперську, шовіністичну і експансіоністську природу, своєї
кульмінації він сягнув у націонал-соціалізмі Третього Райху. Після краху
націонал-соціалізму головні зусилля історичної політики та плекання історичної
пам’яті Німеччини полягали у визнанні своєї провини і відповідальності. Відтак
німецьке суспільство взялося викорінювати і долати власний націоналізм такого
ґатунку і стало вбачати в ньому чи не головну загрозу для власного та
європейського майбутнього, небезпеку для миру. Саме таке розуміння націоналізму
носії цієї політичної культури проєктують, однак, в кожне поняття
«націоналізму», а надто тих суспільств, про яких їм бракує знань. Натомість
цілковито поза увагою залишається та обставина, що український націоналізм
докорінно іншої природи: за своїм походженням, складом і наповненням він
посутньо антиімперіальний, визвольний, емансипаційний. Ці проєктивні
спотворення мають фатальні наслідки, бо не тільки призводять до викривлення
образу України, приписування йому власних осоружний рис і властивостей, але й
входять у фатальний резонанс із постулатами великоросійської, радянської і
сучасної путінської пропаганди.
Тож без вникливого, ретельного аналізу цього дуже істотного непорозуміння, що вже тепер, у часі війни, завдає такої значної шкоди нашим стосункам і підриває підтримку України в опінії небезпечно великих частин німецького суспільства і політикуму годі сподіватися на істотне зближення наших перспектив.
Співрозмовниками
на подіюмі цієї дискусії були Наталія Пригорницька, очільниця Альянсу
Українських Організацій Німеччини, др. Франціска Дейвіс (Franziska Davies), історикиня Східної Європи,
академічна радниця на кафедрі східноєвропейської історії в Історичному семінарі
університету Людвиґа-Максиміліана (Мюнхен) і Робін Ваґенер, депутат
Бундестаґу від Партії Зелених.Головні тези своєї доповіді Юрій Прохасько виклав теж в інтерв’ю для Ukraine Verstehen (див. нижче).
Ця
дискусія була складовою частиною значно ширшого заходу солідарності з Україною
та осмислення першого року великої війни РФ проти України за загальною назвою «Cafe Київ: ми обираємо свободу»,
підтриманого Фундацією Конрада Аденауера:
https://indd.adobe.com/view/1a85d159-6514-4cf9-9669-b50e391adc46
Наступного
дня, 28 лютого, Юрій Прохасько взяв також участь в розмовах і
консультаціях з актуальних питань за зачиненими дверима з представниками
німецьких політичних партій та іншими носіями прийняття рішень.
Юрій Прохасько перебував у робочому відрядженні до Берліну, наданому Інститутом Івана Франка, за рекомендацією від Міністерства культури та інформаційної політики України та з дозволу на короткочасний закордонний виїзд Прикордонної Служби України.