З науковою доповіддю «Про що не прийнято говорити, але про що писали Іван Франко і Ґабріеля Запольська (скандальні повісті “Для домашнього огнища” і “O czym się nie mówi”)» виступив Євген Нахлік, який виголосив свій текст із кабінету франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.
Семінар відбувся онлайн, на платформі Zoom.
У компаративістичній доповіді уперше піддано порівняльно-літературознавчому аналізу повісті «Dla ogniska domowego» (1892) / «Для домашнього огнища» (Львів, 1897) Івана Франка й «O czym się nie mówi» (Варшава, 1909) польської письменниці Ґабріелі Запольської, яка народилася на Волині й довгі роки (від 1904-го до смерті в 1921-му) жила й творила у Львові. Художня дія в обох творах відбувається у Львові. Хоча в повісті Запольської розбудовано своєрідний «львівський текст», вона досі не потрапляла в поле зору українських дослідників.
Євген Нахлік зосередився на подібностях і відмінностях у психологічній проблематиці та поетиці характеротворення і сюжетотворення обох повістей. Принагідно відзначив, що найбільший внесок у сучасне дослідження повісті «Для домашнього огнища» зробили науковці Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, а тепер Інституту Івана Франка: спеціальна монографія Наталії Тодчук «Роман Івана Франка “Для домашнього огнища”: простір і час» (Львів, 2002), дотичні монографії Марії Лапій (2016), Алли Швець (2018), Христини Ворок (2018), Євгена Нахліка (2019), Миколи Легкого (2021), окремі статті Олени Луцишин (2006) і Галини Лишак (2014).
У центрі Франкової повісті – соціологія й антропологія жіночого забезпечення добробуту «домашнього огнища» шляхом організації протиправної проституції, а водночас – подвійного (позірного і прихованого) ставлення чоловіків до сексуального промислу. У центрі повісті Запольської – соціологія й антропологія самої проституції: драми й трагедії суспільного становища легальної повії та її душевних мук, а також – подібного, як у Франковій повісті, подвійного ставлення чоловіків до повій (користування з їхніх послуг і зневага до них). У повісті Запольської теж заторкнуто проблему добробуту „ogniska rodzinnego”, притому як комфорту для жінки, що про нього має подбати чоловік. В обох повістях порушено й проблему торгівлі людьми.
У центрі творів – пара персонажів, мужчина й жінка: у Франка – подружня пара, у Запольської – пара закоханих: парубок середніх літ і дівчина. Спільним є й сюжетне зосередження на розкритті душевного світу мужчини, який щиро закоханий у свою обраницю, спершу повністю вірить їй, а поступово, унаслідок власного слідства, виявляє її обман.
Суголосність між повістями виявнюється також у мотивах учинків жінок та їхньому самовиправданні. Не дивно, що Запольська як жінка стала на бік скривдженої долею дівчини, яка заробляла на життя проституцією. Природно, що письменниця оскаржила чоловіків, які користуються послугами повій, і подала голос на захист людських прав і суспільної адаптації наверненої проститутки, яка пробувала стати на шлях власної ресоціалізації як гідної особистості. Але й Франко як чоловік також став, бодай частково, на бік жінки, і то переступниці, яка вербувала дівчат до будинків розпусти, і хоча її не виправдовував (бо для цього не було підстав), усе-таки вустами її чоловіка врешті відмовився її судити, а натомість устами її самої засуджував чоловіків, які своїм учащанням до борделів потурають легальному та нелегальному секс-бізнесові. Це теж не дивно – такий моральний підхід послідовно випливав з позиції Франка як письменника-гуманіста.
Принагідно доповідач звернув увагу й на те, що Франко в оповіданні «Між добрими людьми» (написане в березні – квітні 1890 р., першодрук у збірці «В поті чола», 1890) і Запольська в повісті «O czym się nie mówi», розкриваючи внутрішній світ повій, акцентують на їхньому фаталістичному сприйнятті власної долі, чи, точніше, недолі.
Вражаючі збіги між творами «Dla ogniska domowego» і «O czym się nie mówi» можуть бути зумовлені або ознайомленням Запольської із Франковою повістю (за польськомовним рукописом, українським першодруком чи німецькомовним перекладом польського тексту, опублікованим 1898 р. в недільному додатку до берлінської газети «Vorwärts» – «Unterhaltungsblatt der “Vorwärts”»), або типологією незалежного одне від одного письменницького мислення, підвладного морально-етичним та естетичним віянням доби. Автори створили повісті приблизно того самого часу (з різницею в 16 років) і, певно ж, залежали у своїх ідейно-художніх шуканнях од подібних суспільних обставин і подій у тогочасному Львові, пов’язаних із проституцією, та й від поетики тих самих літературних джерел (наприклад, драми Ібсена «Ляльковий дім», також «Нора», структуру якої, як і Франкової повісті, а особливо повісті Запольської, формують значною мірою розмови-сутички чоловіка й жінки).
Доповідь
Євгена Нахліка викликала помітне зацікавлення у слухачів (науковців та студентів),
про що свідчать низка запитань, на які відповів учений, і жваве обговорення,
під час якого виступили Святослав Пилипчук, Володимир Микитюк,
Лариса Бондар, Микола Крупач, Андрій Франко. 