З програмою заходів Х Міжнародного Шульцфесту можна ознайомитися на сайті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка:
https://dspu.edu.ua/news/zaproshuyemo-na-x-mizhnarodnyj-festyval-bruno-shulca/
https://dspu.edu.ua/wp-content/uploads/2022/07/ilovepdf_merged.pdf
Інформацію про відкриття ювілейного Шульцфесту можна
переглянути на сайті «Дрогобич Sity»:
https://drohobych.city/articles/224237/vidkrittya-h-mizhnarodnogo-shulcfestu-u-drogobichi-reportazh
Модераторкою Шульцфесту виступила керівниця Полоністичного науково-інформаційного центру ім. Ігоря Менька / Благодійного Фонду «Музей та Фестиваль Бруно Шульца» доцент університету Віра Меньок.
13 липня в рамцях літературознавчого засідання «Бруно
Шульц: жахіття й уява» есеї виголосили науковці Інституту Івана Франка НАН
України Євген Нахлік і Юрко Прохасько.
Євген Нахлік в есеї «Бруно Шульц – незвичайний і впізнаваний» поділився своїм досвідом осягнення феномена цього самобутнього письменника на основі літературознавчого інструментарію, зазвичай застосовуваного у власних студіях. Дослідникові кинулося у вічі, що в оповідках циклу «Sklepy cynamonowe» («Цинамонові крамниці») простежується поєднання концептів losu i życia (долі й життя), розгортається дискурс losu і трапляється споріднена з ним семантика пророцтв, фатальности, напередвизначення. Спогадово-художній плин авторової оповіді спрямований у власне дитинство, на яке наратор дивиться двояко: наче очима себе як дитини, а насправді зором себе теперішнього, свідомістю дорослого. У циклі виявнюється контраст між редукованим існуванням людини в несприятливих умовах міста і її тілесним та душевним відродженням на природі.
Євген Нахлік звернув увагу також на те, що образ доморощеного філософа Якуба (оповідачевого батька), який претензійно висловлює певні сентенції, на погляд його ближніх – старечо-дивакуваті, близький до персонажа філософського неореалістичного оповідання Михайла Яцкова «Де правда?» (1909) – шістдесятирічного почмейстера Мартина Гробмана, який замислюється над метафізичними загадками буття. З-поміж українських письменників – його попередників і сучасників, Шульц найближчий до Яцкова, зважаючи на поєднання у їхніх творах міметичного (життєподібного) зображення із фантастичним, вільні, плавні переходи з реалістичної площини в символіко-міфологічну.
У підсумку Євген Нахлік наголосив на тому, що Бруно Шульц як мистецький феномен належить трьом народам – польському, єврейському та українському. Етнічний єврей, він обезсмертив себе в літературних текстах, написаних польською мовою, і в них, а також у малярських творах обезсмертив не лише свій родинний, а й загалом містечковий світ Дрогобича. Це також наш вітчизняний митець, який творив в Україні й, зокрема, для України. І нині його творчість єднає наші народи – у вшануванні його пам’яті, у пізнанні, вивченні та популяризації його спадщини, у пошуках у ній відповідей на одвічні загадки буття, в осмисленні разом із Шульцом філософсько-екзистенційних проблем. А завдяки цьому – слугує прекрасною можливістю для Дрогобича, для місцевих і загалом українських письменників, митців і вчених вийти на світові простори літератури, мистецтва й гуманітарної науки.
Повністю з есеєм Євгена Нахліка Бруно «Шульц – незвичайний і впізнаваний» можна ознайомитися на сайті «Збруч»: https://zbruc.eu/node/112509.
В есеї Юрка Прохаська «Des Schrecklichen Anfang...» насвітлено кілька
закорінених в европейських культурах Новожитности перспектив обходження з такими,
здавалося б, зовсім різними категоріями, як уява, краса і жахіття.
Виходячи з рядків Першої Дуїнської елегії Рільке, простежено спроби Високої модерності виявити пов’язаності між концептами Ангела, краси, жахливого, видимого і невидимого.
На прикладі профетичних візій заглади рідного міста і світу східноєвропейського єврейства загалом у Бруно Шульца есей виявляє дві різні модальності профетичного: про-роцтво і про-вісництво. Перша, як виглядає, виростає на ґрунті уявлення про те, що сама уява, структурована так само, як і людська мова, уже містить у собі всі потенції і жахливого, і прекрасного. Нав’язуючи до теорій мовного знаку Ф. де Соссюра й особливо Ж. Лакана про визначальність означника перед означуваним, есей протиставляє два трактування природи уяви: її вміст і потенцію як розгортання іманентних мові ефектів поєднання і комбінування; з іншого боку – як про-видництво – безпосереднє внутрішнє «споглядання» вже раніше колись і кимось баченого – вираз здобутого раніше індивідуального чи спільнотного досвіду.
При цій нагоді здійснено екскурс і в категорію Уявного Жака Лакана як загалом запоруку не тільки уяви, не лише можливости концептуалізувати поняття краси й цілости, а й як передумови вбереження перед жахом Реального, де феномени розчленування, фраґментації, розосіблення, анігіляції – усього того, що несе зі собою, скажімо, війна, відіграють чільні ролі.
У стосунку до актуальної психічної ситуації в Україні есей також висвітлює одну важко розв’язальну дилему: на тлі дійсних жахіть і страждань досвід краси, втіха від краси, втішання красою викликають неминучі почуття провини й сорому. Водночас свідомість того, що захисники змагаються не останньою чергою саме за те, щоб війна і ворог не змогли в нас цих здатностей остаточно відібрати, їх цілковито знищити, накладає мало не обов’язок убачати красу і бути їй вдячним, а труднощі в цьому чи неспроможність до цього знову-таки викликають додаткове почуття провини.
Автор фотографій Ігор
Фецяк.