Алла Швець, заступниця директора з наукової роботи Інституту Івана Франка НАН України, д. філол. н., прочитала відкриту онлайн-лекцію.
29.05.2020
«“Ми зрозуміли вагу життєвого діла”: Уляна Кравченко і Наталія Кобринська в жіночому русі Галичини та міжособистісній комунікації» ― таку тему висвітлила Алла Швець на запрошення Центру СУА з жіночих студій в УКУ. Доповідь, що відбулася 21 травня 2020 р., була присвячена 160-річчю від дня народження Уляни Кравченко та 100-річчю відходу у вічність Наталії Кобринської.
Крізь призму автобіографій і спогадового наративу у лекції висвітлено тривку історію різнобічних взаємин двох знакових жінок українського письменства і громадянського чину ― Уляни Кравченко та Наталії Кобринської, показано, як формувався і взаємно наснажувався їх життєвий світ, і як на тлі цих контактів поставала ідеологія жіночого руху в Галичині, якими були перші кроки інституційної, письменницької консолідації галицького і наддніпрянського жіноцтва, і що перешкоджало цьому процесові.
Напочатку 1880-х років Н. Кобринській і Уляні Кравченко судилося стати тими новими жінками, які підхопили кличі емансипованої Європи та настрої відповідного історичного моменту і опинитися біля витоків нової ідеології фемінізму, очолити спільноту пасіонарних і освічених жінок Галичини. А ще їм доводилось спільно переконувати, конфліктувати з власним поколінням, долати упередження, інертність загалу, владні перешкоди, страждати від самотності і маргінальності, але невпинно рухатися вперед.
Їхня перша зустріч відбулася на Шевченковому вечорі 1883 року в залі Народного дому у Львові. Уляна Кравченко запам’ятала Кобринську такою: «Молода, гарна ― в мистецько викінченому народному одязі ― горда, неугнута боркиня!». Найбільше, що тоді зближувало цих жінок, була ідея жіночого руху, питання його організаційного структурування. Маловідоме листування та спогади Уляни Кравченко висвітлюють важливі фрагменти тодішнього жіночого руху, напружену ситуацію в Станіславському «Товаристві руських женщин», залаштункові колізії із авторками «Першого вінка», пристрасті в письменницькому середовищі й політичних таборах.
В психоукладі й життєтворчості Уляни Кравченко і Н. Кобринської помітною є близька духовна, світоглядна, психологічна спорідненість. Обоє були «духовними дітьми Івана Франка» (І. Куровець), який мав вирішальний вплив на їхнє літературне становлення й забезпечення гідної письменницької репрезентації в галицьких часописах. Але, якщо після тривалої творчості співпраці з Франком Кобринська визнає, що між ними ніколи «не було і тіни личних взаємин», то Уляна Кравченко крізь життя пронесе романтичний флер «тихої Франкової любові». Попри схожість поглядів, в деяких питаннях жінки «не годилися», як-от у виборі лектури.
Обидві письменниці були закохані в самоту, музику, тишу, мелодії Вагнера, обоє вирізнялися віртуозною грою на фортепіано. А ще захоплювалися спіритуалізмом та окультними практиками, таємницями інобуття, «вчування у таємних шептів духа», що відобразилося в їхніх модерністських текстах, переповнених містицизмом і символікою. Кожна з цих жінок особлива своїм аристократизмом духу, внутрішньою харизмою, тонким естетичним смаком і неперевершеним стилем дрес-коду. Сучасники дали їм оригінальні наймення: Уляна Кравченко ― «антична Пенелопа», а Наталія Кобринська ― «Мадонна зі староіталійського образу». На схилку літ обоє поринають у спогади, екстеріоризують в них пережиті фрагменти і емоції власного життя: повернення до дитинства, топоси батьківського дому, саду, квітника, пам’ять про батьків, власні душевні конфлікти. Кобринська самоословлює це в психограмах, а Уляна Кравченко ― в автобіографічній повісті «Хризантеми». В життєтворчості обидвох письменниць виразно оприсутнений культ батька як духовного креатора, натхненника, який відкрив доньці дорогу у світ.
