Науковий семінар “ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ

       Микола ЛЕГКИЙ, завідувач відділу франкознавства Інституту Івана Франка, виголосив доповідь "ПРИЗАБУТА ЮВІЛЕЙНА ЗАМІТКА ГНАТА ХОТКЕВИЧА: ГОЛОС КРІЗЬ СТОЛІТТЯ".

        У викладі ішлося про статтю Г. Хоткевича з нагоди 50-річного ювілею Івана Франка: "Кілька вражінь з нагоди ювілейного року д-ра І. Франка" (Діло. 1906. № 271. 18/31. ХІІ. С. 1-2).

       Микола ЛЕГКИЙ підкреслив, що "замітку написав 29-літній Хоткевич, і, можливо, з огляду на вік та молодечий максималізм знаходимо в замітці чимало перебільшень та згущень, але значення Франка для України він добре усвідомлював".

       Для увиразнення своєї думки, наскільки непоцінованим і незрозумілим, непрочитаним у своїй суспільності є Іван Франко, Гнат Хоткевич вдався до порівнянь зі славою та визнанням російського Горького, і навіть Шевченка, якому «легше жилося на світі серед батьків, ніж Франкові серед синів».

       М. ЛЕГКИЙ відзначив, що "Хоткевич, мабуть, уперше повів мову про культ праці у духовному єстві Франка. Значно пізніше, через 20 років після Хоткевича, про те ж вестиме мову Грушевський, котрий назве Франка «апостолом праці», відзначить його органічний потяг до інтелектуальної праці як один із основних первнів психофізичного буття і ствердить, що «своєю широкоохопною діяльністю» Франко сформулював «догмат праці як провідного принципу свого покоління»".

       Визнаючи слушність Хоткевича в тому, що галицька суспільність великою мірою була інертною, доповідач запропонував інший погляд на Франкову подвижницьку працю – як на на його волю і вибір: "Серед Франкових психологічних самоокреслень – постійне прагнення бути освіченою людиною та своїми знаннями та ерудицією збудувати підмурівок для можливостей культурного й освітнього розвитку нації; «Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого. Се було випливом мойого бажання – бути чоловіком, освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жаднім такім питанні, що складається на зміст людського життя».

       Його колосальна працелюбність і працездатність, подиву гідна енергія, поєднана з прагненням «обняти цілий круг людських інтересів» [т. 31, с. 309], могутні таланти, подаровані Богом і помножені системною й систематичною працею над самим собою, яскрава харизматичність, любов до оточення і здоровий генофонд – ось ті чинники, співдія яких у кінцевому підсумку витворила такий розлогий масив його творчості. 

       Звісно, Хоткевич тут згущує фарби, бо безнастанна праця була для Франка не лише «собачим обов’язком», як він сам висловлювався, а й приносила йому очевидну насолоду. Мав і «розривки»: був рибалкою, грибником".

       Брак моральної сатисфакції («компенсації»), якої Франко так і не дочекався від суспільства, брак прижиттєвого визнання Гнат Хоткевич показав на прикладі низького інтересу суспільства, насамперед інтелігенції, до збірки «Semper tiro», яку він сам, Гнат Хоткевич, оцінив дуже високо, мало не як підсумок усієї життєтворчости Франка. «Те, що нова книжка Франка не в силі пробудити цікавости до себе, свідчить, що й адвокат, і лікар, і судія, і інженер, і професор, і священик, і народовець, і москвофіл, і радикал, і соціял-демократ – всі одним миром мазані, миром духової нищети, миром задоволення дрібненькою роботою сьогодняшнього дня». Питання: чи «автор не доріс до суспільності», чи «суспільність до автора» для Хоткевича є риторичним, з усім відомою відповіддю, – підсумував доповідач. 

       Такі та інші постулати допису Гната Хоткевича, що їх закцентував Микола ЛЕГКИЙ, спонукали учасників семінару до роздумів і суперечок: у чому полягає "визнання митця"? чи можна ставити на одну шкалу культурний розвиток націй імперських і бездержавних? чи мав Франко визнання і пошанівок від свого народу?

       Доповідь Миколи ЛЕГКОГО про "ювілейну сильветку" Гната Хоткевича понад сторічної давнини зачепила струни, які резонують і в нашому сьогоденні.