30 червня, у четвер, відбулося щомісячне засідання наукового семінару «Перехресні стежки»

       Прелегентка проаналізувала любовні сюжети та спробувала виокремити основні моделі міжстатевих взаємин у прозі І. Франка.

       У творах письменника, на думку Ірини Горошко, віднаходимо різні варіації вираження любовних почуттів. Залежно від переважання у стосунках героїв духовного чи фізичного компонента, можемо виділити чотири моделі міжстатевих взаємин: духовну, еротичну, гармонійну та формальну. Еротична модель стосунків з очевидною перевагою у них фізичного потягу – найбільш поширена у творах письменника. Пристрасть часто ставала стартом у зав’язці любовних союзів. Однак стосунки, що залишалися тільки в сфері еросу і не переходили на вищий, більш зрілий рівень кохання-приязні чи родинної любові зазвичай не мали майбутнього для героїв. Яскравий  приклад цьому взаємини пані Міхонської з Борисом Грабом («Не спитавши броду»). Друге місце займає духовна модель, що побудована на душевній єдності партнерів, об’єднаних спільними інтересами та згідними характерами. На прикладі цих взаємин І. Франко зобразив безпристрасні стосунки, котрі близькі до ідеалу платонічної любові. Класичними зразком духовної моделі стосунків у прозі письменника стала пара Андрія і Олесі («Петрії і Довбущуки»). На третьому місці –  формальна модель, яка не вимагала ані духовного, ані фізичного компонентів. Виникненню прагматичних взаємин сприяли вже не любовні почуття, а суспільна необхідність шлюбу для одного чи обох партнерів. Тому емоційно-чуттєві бажання героїв, поєднаних формальним союзом, інколи реалізовувалися у позашлюбних стосунках («Неначе сон», «Основи суспільності»), які І. Франко, до речі, не засуджував. І останнє, четверте місце займала гармонійна любов, яка стала вдалим відображенням Франкової формули правдивого, здорового кохання, що зберігає рівновагу душі і тіла. Приклади таких взаємин письменник відобоазив у парах Андрія і Ганни («На дні»), Реґіни і Владка («Лель і Полель»), Бориса і Густі («Не спитавши броду»). Гармонійних стосунків у прозі Франка найменше, але це важливий доказ того, що письменник не ідеалізував любовні почуття, а реалістично відтворював взаємини чоловіка і жінки з урахуванням особистісних та суспільних чинників, які не завжди сприяли формуванню гармонійних взаємин.