28 січня відбулося щомісячне засідання наукового семінару «Перехресні стежки»

       Розмова велася навколо проблематики типології контексту як однієї із дослідницьких ліній, заявлених у монографії авторки:

       Дуркалевич В. У пошуках наративної ідентичності: індивідуальний міф у творах Івана Франка, Анджея Хцюка і Бруно Шульца : монографія / Вікторія Дуркалевич [наук. ред. Т. Гундорова]. – Дрогобич : Коло, 2015. – 366 с.

       Доповідачка звернула увагу на специфіку взаємозалежності функціонального статусу корпусу Франкових текстів, до якого належать здебільшого малі прозові форми, такі, як, наприклад, «Малий Мирон», «Оловець» чи «Під оборогом», і низки контекстів, проектованих різними читацькими практиками. Характеризуючи особливості функціонування контекстів, серед яких – інфантилізації, інституціоналізації, психологічної проекції, інструменталізації, – дослідниця вказує на те, що реалізовані у них типи читацьких практик не є винаходом підрадянського чи новітнього франкознавства: за подібним схемами формували читацький канон Франкові сучасники. Маються тут на увазі праці О. Огоновського, С. Єфремова й А. Кримського. Йдеться про читацький канон, збудований на впливології, наївному біографізмі й ковзанні по семантичній поверхні тексту, яка підказує найпростіші розв’язки.

       Дослідниця наголошує також на тому, що Франкові спроби втрутитися у процес формування цього канону й відкоректувати його, спрямувати у більш конструктивне річище завершилися поразкою. Це видно, зокрема на прикладі праць С. Єфремова, які з’являються після формулювання Франкових зауваг і виразних вказівок щодо роботи із такого типу текстами, як, наприклад, «Малий Мирон» чи «Борис Граб».

       У доповіді підкреслюється, що система правил читання автобіографічної прози, сформульована І. Франком у численних текстах на кшталт передмови до збірки «“Малий Мирон” і інші оповідання», «Спомини з моїх гімназіальних часів», «Причинки до автобіографії» чи «В інтересі правди», виразно сигналізує про потребу зміни функціонального статусу цілого корпусу текстів. У результаті такої зміни тексти сприйматимуться не тільки як оповідання про/для дітей, але як простір пам’яті, у якому відбувається активна праця з досвідом, сенсом і системою цінностей.

       Зміна функціонального статусу Франкових автобіографічних оповідань дає змогу, своєю чергою, поставити їх в діахронний типологічний ряд Хцюкової та Шульцової прози й розглядати під кутом моделювання життєвої історії й індивідуального міфу, а отже, й говорити про можливість реконструкції ширшого типологічного контексту, який охоплює проблематику автобіографічної ситуації, з усіма її конститутивними елементами.

       Доповідь авторки монографії спричинила дуже цікаву, жваву й посутню дискусію над актуалізованими проблемами сучасного літературознавства, які викликали інтерес практично в усіх учасників семінару.