24 червня, у вівторок, відбулося щомісячне засідання наукового семінару «Перехресні стежки»

     В розмові було висвітлено погляди Івана Франка на методику вивчення літератури, особистість учителя, лекторську майстерність, а також запропоновано свої підходи до вдосконалення методики викладання української літератури в навчальних закладах. На думку Володимира Микитюка, стандарти літературної освіти у сучасній українській школі все ще відображають головно позитивістські постулати дидактичної теорії Гербарта з 19-го століття. Тому особливо актуальною є потреба створення нової моделі гуманітарної освіти (передусім –  літературної), а досвід класиків національної науки, зокрема І. Франка, є дуже важливим, адже він наголошував на потребі під час вивчення української літератури у школі розвивати навички мислення, міжособистісні відносини, творчі здібності.

     Погляди Франка на методику викладання української літератури абсолютно позачасові, дуже корисні для назрілої потреби оновлення методології дидактичної взаємодії учителя та учнів у процесі вивчення української літератури. Зовсім не ігноруючи вторинні, не художні властивості літературного тексту, Франко постійно наголошував на потребі концентруватись саме на читанні та рецепції твору, на його комунікації з читачами, автором, позатекстовою дійсністю, на пізнанні багатства ідей, змістів, на поліфонії значень і прочитань. Саме антропологійний, тобто гуманітарний, аспект має бути головним в учінні літератури, адже літературний текст лише тоді має своє неперехідне значення, коли він змінює читача, формує його, акцептується ним. Тому, можливо, варто відмовитися від кількісного принципу добору художніх текстів та їх авторів, а зосередитися на вивченні лише класиків, найбільш епохальних творів, перейти до їх «стереоскопічного» (за Франком) прочитання впродовж тривалого часу, а не одного-двох уроків, щоб дати школярам золоті ключі до розуміння, аналізу й синтезу справжніх перлин нашої літератури.

     Варто наголосити на тому, що для розвитку української літературної освіти надзвичайного значення в останні роки набуло питання унормування шкільної лектури. Аналіз мемуарів Івана Франка про шкільну і гімназійну освіту,  інших педагогічних праць показує,  що вивчення літератури тільки як конгломерату авторів та титулів, намагання формування та інтелектуального засвоєння величезного цілісного курсу історії літератури, вивчення письменства як символічного пам’ятника національної культури і боротьби часто призводить до діаметрально-протилежних наслідків.

     Тобто, говорячи про канон шкільної лектури, можемо ствердити, що змінювати його треба, але повільно, без радикального перекреслення традицій. Особливо в умовах надзвичайно інтенсивного розвитку критеріїв поцінування і методології аналізу літературного твору, подекуди всупереч тенденціям демократії, щоб не допустити хаотичності літературної освіти, не втратити її прометеїзм, однак враховувати актуальні естетичні сенси, особливості потреб молоді і викликів сучасного інформаційного світу.