Модераторка міждисциплінарного наукового семінару, директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз запросила до слова завідувачку сектору книжкових фондів Дому Франка Богдану Мелих з темою виступу: «Історія меморіальних речей Ольги Франко з фондової колекції Дому Франка». Доповідачка представила унікальний погляд на особистість дружини Франка крізь призму її збережених артефактів, деталей побуту та писемних пам’яток.
Виступ розпочався з важливого термінологічного питання щодо вживання слова «меморіальні» стосовно музейних артефактів. Богдана Мелих наголосила, що в міжнародному культурному дискурсі цей термін здебільшого асоціюється з пам’яттю про трагічні події (геноциди, теракти), а тому його вживання стосовно приватних речей видатних постатей є семантично невиправданим.
Далі доповідачка перейшла до самої колекції музею. Фондова збірка Дому Франка налічує понад 36 тисяч одиниць зберігання, з яких близько 540 безпосередньо пов’язані з родиною Івана Франка. Серед них лише два десятки документально засвідчено належать Ользі Франко. Нечіткість класифікації та довільність описів, характерна для попередніх етапів музейної роботи, ускладнюють ідентифікацію багатьох речей.
Особливу увагу Богдана Мелих приділила декільком речам. Одним із них став польськомовний паспорт, виданий Ользі Франко. Власниця мала нагоду скористатися ним, коли вирушила в поїздку до Харкова, де вона мала зустрітися із сином Тарасом. Документ має 32 сторінки, багато з яких – пусті, проте одна сторінка цікава тим, що містить антропологічний опис власниці.
Іншим цікавим документом були мемуари Ольги Франко, що збереглися у машинописі, зробленому її донькою Ганною Франко-Ключко. Хоч спогади уривчасті, вони відтворюють атмосферу дитинства, зокрема різдвяні святкування. Особливо Ользі запам’яталося прикрашання ялинки та північне сяйво, яке їхні гості мали змогу спостерігати дуже випадково. Проте це встигло додати містичної атмосфери, оскільки для них це явище було доволі рідкісним. Хоча були спогади і менш приємні: «Як ялинку спочатку прикрашали, як запалювали на ній свічечки і як потім її безжально обдирали на закінчення цього різдвяного циклу», – говорить Богдана Мелих.
Посуд становить значну частину збережених речей. Тому доповідачка розповіла про найцікавіші експонати. До прикладу, чайна ложечка з загадковими латинськими літерами, які не вдалося розшифрувати. Також цукорниця з трояндою та японське горнятко із зображенням закоханих, які тягнуться одне до одного. Цікавим є кришталевий набір салатниць, який збирався по фрагментах та складався у форму квітки. Два фрагменти збереглися у задовільному стані. Особливу вартість має весільна ложка з ініціалами Івана Франка та датою їхнього шлюбу – 4 травня 1886 року.
Також є масивні одиниці, наприклад, меблі: фотелі, оббиті оксамитовою тканиною з квітковим візерунком. Якщо вірити музейному запису, це ще частина посагу Ольги Франко.
Окремо можна виділити тканини, а саме: серветки, які інколи власноруч робила сама Ольга; вишита сорочка, зроблена для дітей. Згодом донька Ганна забрала її своїм дітям.
Також із збережених речей є аксесуари, які виконували естетичну функцію. Дерев’яна шкатулка (прикрашена камінням) слугувала місцем для зберігання прикрас.
Особливо захопливим став розділ про реставрацію двох віял. У цьому брала участь Тетяна Мінжуліна, завідувачка науково-дослідного відділу реставрації творів з тканини та шкіри Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Виявилося, що одне із цих віял приховує герби шляхетських родів та назву населеного пункту Говори. Доволі знаменитий червоний герб має назву – Шренява і належав шляхетським родам. І другий, синій, герб Тишкевичів, має назву Леліва, належав безпосередньо цій родині. Населений пункт Говори на Хмельниччині перебував у власності одного із шляхетських родів, які мали право носити герб Шренява. Зараз населений пункт налічує пів сотні людей, проте у XVIII столітті це був цілий невеликий культурний центр.
З іншого боку віяла був зображений маєток, у якому жило подружжя: Роза-Марія Стадницька та Олександр Тишкевич. Сам маєток з часом було пограбовано, зруйновано. Згодом там відкрили школу, а потім – профтехучилище.
Таким чином, проста річ із приватної колекції відкрила цілий пласт історії місцевої культури XVIII–XIX століть.
Богдана Мелих цікаво представила свою доповідь, завдяки якій слухачі відчули живий зв’язок із родиною Франків. Дискусію розпочав директор Дому Франка Богдан Тихолоз, він поставив запитання про те, чи можуть речі схарактеризувати власницю – Ольгу Франко? Доповідачка зазначила, що, попри те, що самих артефактів не є аж так багато, збережені предмети все ж дають підстави говорити про характер їх власниці. До обговорення і дискусії приєдналися також історики Ігор Медвідь, Андрій Франко, філологи Валерій Корнійчук, Наталя Тихолоз.
Доповідь викликала жвавий інтерес. Було зрозуміло, що речі не лише «зберігають пам’ять», а й відкривають нові горизонти дослідження: від родинної історії до локальних культурних контекстів.
Зведення підготувала фахівець Інституту франкознавства Ганна Іванюк.
Світлини Пресцентру ЛНУ ім. Івана Франка: https://surl.li/pirjhu.