Як і попередні зустрічі, червневий семінар організовано у співпраці Інституту франкознавства Львівського національного університету імені Івана Франка з Інститутом Івана Франка НАН України та Львівським національним літературно-меморіальним музеєм Івана Франка (Домом Франка).
Засідання семінару вже традиційно відбувається в очно-дистанційній формі, аби уможливити участь тим зацікавленим особам, які перебувають поза межами України.
Модераторка міждисциплінарного наукового семінару, директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз запрезентувала доповідачку та її тему, яку супроводжував багатий ілюстративний матеріал у вигляді презентації.
Ганна Гошко зазначила, що питання взаємин Володимира Шухевича та Івана Франка досліджуються не вперше, зокрема Яким Горак опублікував епістолярій В. Шухевича, в якому маємо листи до І. Франка: «До цих історій я вирішила визбирати ще крихти інформації про жіночу складову в спілкуванні родин та узагальнити джерельну базу». Цікаво було почути, що зібраний матеріал доповідачка оформила в авторську екскурсію про Івана Франка та родину Шухевичів, яка звучить тепер в Домі Франка – наповнює музейний сторітелінг новою оповіддю про знаменитих українців минулого століття.
1928 року біля 80-ти представників роду Шухевичів зібралися у родинному селі Тишківці на пошанівок батька і сина, отців Осипа та Зенона Шухевичів. Світлина, зроблена майже 100 років тому, зберігається в Музеї-садибі цієї славної родини (с. Тишківці). Осип Шухевич (1816-1870) оселився в Тишківцях 1848 року, відразу ж ініціював встановлення пам’ятного знаку на скасування панщини 1848 року. Був настоятелем місцевої церкви та деканом, дбав про освіту – замість корчми побудував і відкрив 1856 року школу, інспектував народні школи Городенківського повіту. Був справжнім поліглотом – знав 6 іноземних мов, писав, перекладав і друкувався. Мав дружину Анну (1822 – 1867) і 10 дітей. Його нащадки – майбутня еліта України – священники, етнографи, письменники, правники, діячі культури та науки.
Наступний представник славного роду Шухевичів – Зенон (1842 – 1931) – понад 60 років був парохом родинного села. Віцедекан Городенківщини, інспектор повітових шкіл, культурно-громадський діяч. Продовжував настанови батька щодо шкільництва, дбав про просвіту народу (в селі діяли осередки «Просвіти», «Союзу українок», Каса ощадности, дитячі ясла і садок). Отець Зенон став прикладом людини, яка своїм авторитетом і силою слова міняла свідомість багатьох односельців. До його оселі з’їжджалась велика родина. Тут гостювали тогочасні знаменитості, серед яких – Іван Франко і Михайло Грушевський.
Володимир Шухевич (1849 – 1915) – етнограф, науковець, педагог, шкільний професор, ініціатор створення багатьох громадських установ у Львові. Дід головного командира УПА генерала Романа Шухевича. Саме знайомство, дружба, різні точки перетину Володимира Шухевича з Іваном Франком стали тими особливими сенсами доповіді Ганни Гошко. Адже йдеться не лише про родини, які об’єднав chronos і topos. І Франко, і Шухевич були надактивними в науковому, культурному житті Галичини, впливали на формування української ідентичності. Отож цікаво пізнати історію їхнього знайомства, їхні взаємини, спільні напрацювання. Що їх об’єднувало, а що розділяло? Чи спілкувались їхні родини? Дружини? Діти?
Знайомство Володимира Шухевича з Іваном Франком відбулося в «Академічному братстві» наприкінці 70-их – початку 80-их років ХІХ століття. Потім була спільна праця над виданням книги Осипа Шухевича. Володимир Шухевич писав в той час до І. Франка (Львів, 24 березня 1883 р.): «На сім місци складаю Добродієви Івану Франкови щиросердечну подяку за безкористний труд коло приладженя до печати рукописи покійного мого Батька, чим допоміг мині здвигнути мому незабутному Батькови нерукотворний памятник». Мовилося про посмертне видання книжки «Переводи і наслідованя Осипа Шухевича», за яке й був вдячний син. Доповідачка звернула увагу авдиторії на першій редакторській правці Івана Франка, що стосувалась згаданого видання. «Переводи і наслідованя, заміщені в тій книжці – памятка житя і праці чоловіка майже зовсім не знаного в нашій літературі, а прецінь заслугуючого бесперечно на признанє. Книжка сеся крім того – памятка літературних праць і змагань наших передових людей в сорокових роках – а до таких людей безперечно належав і покійний Осип Шухевич» – так відгукувався про Володимирового батька І. Франко.
Наступне місце, де зблизились В. Шухевич та І. Франко – «Етнографічно-статистичний кружок» при «Академічному братстві» (1883 р.). Обидва допомагали матеріально і гурткові, і «Академічному братству» – дарували книжки для братської бібліотеки. 1884 року В. Шухевич ініціював створення Бібліотеки педагогічної літератури і запропонував видання книжок такого ж змісту. В. Шухевич звертався по допомогу до І. Франка: «тож не відкажіт – зладьте до кождої картини віршик короткій або довший, як Ваша воля, та такій, щоб в нім натякнути про се, що картина малює». Доповідачка зазначила, що матеріал до номерів збирався поволі, тому Шухевич використовував поетичний талант І. Франка, постійно впрошував його надсилати нові матеріяли. Упродовж двох років – 1884 та 1885 В. Шухевич та І. Франко спільно видавали «Нове зеркало» та «Сучасну літопись». Шухевич зізнавався Франкові: «Без Вашої помочі ніяк» – Франкова поезія на злобу дня мала успіх серед тогочасних читачів.
Особливо тісними були взаємини між І. Франком та В. Шухевичем з 1891 по 1895 роки. В. Шухевич втілив свою давню мрію видавати журнал для дітей. Ним став часопис «Дзвінок», який він упродовж 4 років редагував. У першому річнику була опублікована віршована казка «Лис Микита», проілюстрована малюнками Теофіля Копистинського. Наступного року «Дзвінок» надрукував «Дон Кіхота», казку «Ріпка» та інші Франкові твори. Щороку В. Шухевич публікував щось із Франкового доробку.
1894 року організовано Крайову виставу (тобто виставку). В. Шухевич (як директор українського відділу) просив І. Франка допомогти зібрати наукові праці з етнографії та етнографічні матеріали. Етнографічні дослідження репрезентувались солідною збіркою наукових праць, серед яких чимале місце займала колекція книжок і рукописів Івана Франка. Окрім того, Шухевич з Франком готували путівник по виставці українською мовою. І. Франко схвально оцінив етнографічний відділ виставки у своїх польськомовних статтях в «Kurjer Lwowski».
Наступного року розпочала свою діяльність Етнографічна комісія НТШ, а Франка прийняли в члени товариства. Відтоді, упродовж багатьох років Франко і Шухевич співпрацювали в Етнографічній комісії товариства.
Не оминула Ганна Гошко історії видання монументальної (5 томів!) праці В. Шухевича «Гуцульщина». Автор звернувся до І. Франка, аби той допоміг редагувати його працю. Після появи третього тому І. Франко написав рецензію німецькою мовою для австрійського видання «Zeitschrift für österreichische Volkskunde». І. Франко вказав на недоліки праці – описовий метод, якому надавав перевагу автор, а також неповне охоплення матеріалу.
Подальші роки їхніх наукових взаємин мали радше полемічний характер. Це стосувалось і різного бачення розвитку театру «Руська Бесіда», і святкування 35-літнього ювілею Миколи Лисенка, і праці над багатотомним фундаментальним виданням «Народна пісня в Австрії». Справа кліше 1905 року стала переломною в стосунках науковців.
Доповідачка зазначила, що так завершується «чоловіча» частина взаємин двох видатних діячів. І цікавою, на її думку, є «жіноча» частина запропонованої доповіді – взаємини Герміни Шухевич (1852 – 1939) та Ольги Франко (1864 – 1941). Незважаючи на різницю в віці, жінки знайшли багато речей, які їх єднали. Насамперед спільна приятелька Наталя Кобринська, активна участь в жіночому русі «Клуб Русинок» (1893) – Герміна була головою, Ольга активісткою. Клуб мав амбітні плани – створити центр інтелектуального життя, оживити духовний світ українок, зміцнити національний дух та ін. Ольга Франко навіть хотіла мешкати «ближче до панів Шухевичів. Мені вони сподобались» – читаємо в листі від 20 березня 1886 року.
Ганна Гошко цікаво скомпонувала свою доповідь, базовану на авторській екскурсії, присвяченій велетам духу – Іванові Франкові та Володимирові Шухевичу. Дискусію розпочав директор Дому Франка Богдан Тихолоз. Він слушно зазначив важливість вивчення таких яскравих особистостей і того унікального середовища, яке вони формували. Водночас дискутант мав декілька запитань, що стосувались бачення нового музею Шухевича: яким він має бути? Якими артефактами наповнити музейні зали?
Модераторка семінару Наталя Тихолоз подякувала доповідачці Ганні Гошко за емоційний виступ, адже така доповідь трактується не лише як науковий доробок, але і як потужний імпульс у відбудові Музею генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича, зруйнованого внаслідок удару ворожих московських шахедів 1 січня 2024 року.
Зведення підготувала провідний фахівець Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка Ольга Кравець, докторантка катедри теорії літератури та порівняльного літературознавства.
Світлини Пресцентру ЛНУ ім. Івана Франка: https://surl.li/moyevp