Співорганізаторами
семінару вже звично були Інститут франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка, Інститут
Івана Франка НАН України та Львівський національний літературно-меморіальний
музей Івана Франка (Дім Франка).
Модераторка
міждисциплінарного наукового семінару, директорка Інституту франкознавства
Наталя Тихолоз розпочала семінар з короткої преамбули до теми «Іван Франко і
Криворівня» і представила доповідачку – знану дослідницю «гуцульського тексту»
в літературі, активну учасницю франківського семінару Олександру САЛІЙ.
Доповідачка
почала свій виступ із того, що її надихнуло обрати запропоновану на семінар
тему. А була це робота над статтею про Петра Шекерика-Донниківа до видання
«Франківська енциклопедія». Саме опрацьовуючи листи цього гуцульського
письменника доповідачка натрапила на згадку про цей недописаний твір Франка – і
взялася до пошуків.
Як
зазначила Олександра САЛІЙ, у Франка є чимало таких недописаних творів, які у
своїй статті «Се ми, твої невиспівані співи» описав Микола Легкий, наголошуючи,
що ненаписані чи неопубліковані Франкові твори «є такими ж органічними творами
його мистецького духу, як і його тексти завершені».
Передісторію
ідеї написання твору «Чудо в Головах» дослідниця почала оповідати з пояснення вжитого
в назві топоніма, який може мати подвійне значення, для тих, хто не знає сіл
Гуцульщини. Хоча видається очевидним, що події у творі мали бути пов’язані з
гуцульським селом Голови, насправді твір міг мати назву «Чудо в Красноїллі»,
адже саме в цьому сусідньому з Головами селі була церква та парафія. Тож події,
про які мав би розповідати твір, найочевидніше, були пов’язані саме із
Красноїллям.
А
передісторія ідеї новели «Чудо в Головах» почалася із Криворівні, куди з 1901
року регулярно навідувався Франко. Парох цього села отець Волянський, в якого
регулярно гостював письменник, познайомив його із мандрівним вчителем родом із
Тернопільщини, який навчав і в Криворівні, і в Головах, Лукою Гарматієм. Саме
Гарматій, вчителюючи в Головах, за словами доповідачки, зробив там фактично
революцію: не лише засновував «Просвіти» та читальні, а й активно цікавився
політикою, залучав до цього селян і спонукав їх підтримувати українських
кандидатів. За словами Шекерика-Донниківа, одного з найвідоміших учнів
Гарматія, місцеві селяни були «самі темні анальфабети», які чемно схиляли
голови перед владою. Тож успішна діяльність Гарматія щодо їх просвіти (старші
селяни навчилися писати, передплачували часописи й почали цікавитися
громадськими справами) справді мала революційний характер. 1902 року Лука
Гарматій зустрівся із Франком в отця Волянського у Криворівні і познайомив його
зі своїм здібним учнем Петром Шекериком, який дуже полюбив Франка і почав
надсилати йому свої етнографічні записи, серед них мав бути і запис про
скандальні вибори в Красноїллі, пов’язані з діяльністю вчителя Гарматія.
Саме
ці події і могли бути тим «чудом», про яке мало йтися у Франковому творі. Зі
спогадів Шекерика, 1900 року відбувалися сеймові вибори, і Гарматій
зорганізував у селі добру виборчу опозицію для голосування за українського
кандидата. Для цього, зокрема, він намовив художника-орнаменталіста Миколу
Гулейчука намалювати карикатуру на хрунів – провладних виборців, які продавали
свій голос, і почепити ці карикатури біля церкви у Красноїллі на свято Миколая,
коли вже були відомі результати виборів та імена тих, хто продався. Значно
пізніше цей художник розміщував свої карикатури і в газеті «Громадський голос»,
але можливо, саме «хруні» на замовлення Гулейчука, були першою його пробою в
такому сатиричному жанрі.
Зазначена
подія, як наголосила доповідачка, мала значний резонанс в усій місцевості, адже
серед зображених «хрунів» був війт села – батько Петра Шекерика, а також
громадський писар Шрайбер і косівський староста. Розповідь про ці скандальні
вибори і записав молодий Петро Шекерик і разом з іншими записами надіслав
Володимирові Гнатюкові, а той, зі свого боку, мав передати цей запис Франкові,
та, на жаль, він втратився. Отже, Франко не мав із чого писати свою новелу.
Загалом
ця історія має кілька важливих моментів, які, на думку Олександри САЛІЙ, Франко
і міг у своєму творі назвати «чудом»:
1.
«чудо» те, що новоприбулий вчитель зумів організувати
і залучити до активної громадської та політичної діяльності місцевих «темних» селян;
2.
«чудо», що вчителя, який замовив
карикатури на місцеву владу, ніхто із селян не видав, а навпаки – коли
священник-москвофіл Рошка доніс владі на Гарматія, громада його захистила;
3.
«чудом» селяни могли називати карикатури
«хрунів», які з’явилися біля церкви на велике церковне свято.
Як
підсумувала Олександра САЛІЙ, не дивно, що Франка зацікавила ця розповідь про
молодого вчителя, який буквально за кілька місяців у глухому гірському селі
зміг згуртувати довкола себе громадськість і в такій відкритій формі дошкуляти
місцевим продажним можновладцям. Це було нечуване зухвальство і дуже сміливий
вчинок, буквально «чудо».
Насичена фактами і сповнена інтриги доповідь з детективним сюжетом викликала оплески слухачів і збурила жваву дискусію, до якої долучилися Богдан Тихолоз, Михайло Гнатюк, Володимир Микитюк, Зоряна Дрозда, Валерій Корнійчук, Мар’яна Гірняк, Роман Голик, Іван Болеста та Ігор Медвідь. Зокрема, учасники семінару висловили і підтримали пропозицію щодо спільної міжінституційної конференції або семінару про гірський/карпатський текст, підсумком якої мала б стати колективна публікація.
Підготувала Катерина Шмега.
Світлини пресцентру ЛНУ ім. Івана Франка.