У фокусі уваги
доповідачки стала багата палітра скомплікованих психічних процесів, які
переживають у перипетіях любовних історій персонажі Франкової прози. Як відомо,
підкреслила І. ГОРОШКО, зовнішні реакції психіки тісно пов’язані зі словесними
партіями закоханих героїв, що увиразнюють реальні почуття. Прелеґентка
запропонувала на суд учасників семінару свої аналітико-синтетичні спостереження
й відповіді на численні запитання, зокрема: наскільки і як почуття
симпатії / антипатії пов’язані з мімікою, пантомімікою, темпоритмами
голосу, дотиковими, запаховими і смаковими реакціями? чи і яким способом митець
поєднує невербальні елементи із психічними станами персонажів і як, зрештою, це
допомагає у характеротворчому портретуванні відчуттєвого світу людських образів
у різних любовних ситуаціях – від щасливого кохання до фатального, почасти і
смертельного, розпачу. Тобто науковиця зосередила увагу на системній і
докладній характеристиці, так би мовити, «естетики змислів» у любовних сюжетах
Франкової художньої прози.
На самому початку виступу
доповідачка охарактеризувала інтервентну (пряму) – внутрішній монолог,
автодіалог, сон, марення, «потік свідомості», та екстервентну (непряму) –
зовнішні вияви психіки, мова міміки, пантоміміки, голосу, дотику, запаху, –
форми літературного психологізму. Надалі, зацитувавши промовисті дистанційні
(епістолярні) зізнання І. Франка Ользі Рошкевич про втрату дару мови й
важливість мовчання для розвитку любовного почуття, І. ГОРОШКО перейшла до
системного аналізу зовнішніх виявів внутрішнього світу людських образів
невербальними характеротворчими засобами – через мову тіла. Доповідачка наче у
синхронному режимі на очах численних свідків-учасників семінару
продемонструвала можливості мікропоетикального семіотичного аналізу художніх
текстів з огляду на специфіку використання невербальних засобів:
1) візуальних, або зорових (кінестетика – міміка, хода, контакт очима,
напрям погляду, шкірні реакції та ін.; проксеміка – просторова організація
спілкування; зовнішній вигляд – фізіогноміка, статура тіла, одяг, зачіска
тощо), тобто через «кінестетичні сигнали», орієнтацію в просторі, колористичну
палітру (біла, чорна, червона та інші «кольорові» акценти в поведінкових
характеристиках персонажів), стиль зачіски як виразний ідентифікатор особистості
(«обстрижені панни» – емансиповані, інтелектуалки або з маскулінними рисами;
принадність «волосистих», довгокосих героїнь); 2) звукових (акустичних) (різні
голосові інтонації, модуляції, тембри – оксамитовий, альтовий,
пронизливо-верескливий та ін.); сюди належать і музичні ефекти, вплив на
перебіг почуттів «чудової музики любові» (до прикладу, сопілка в «Лесишиній
челяді», музика як настроєвий супровід і рушій дії у новелі «Вільгельм Телль»);
3) тактильних («змислу дотику») відчуттів – «рука в руці» (символ
прихильності), поцілунки, фізичне насильство та ін. (у двох основних виявах:
стриманій тактильній (безпосередній дотик) поведінці, маніпулятивній меті
фізичного контакту й завдання болю (Міхонська – Борис Граб у «Не спитавши
броду»); 4) олфакторних, або запахових і смакових, ефектів (запах коханої
людини (переважно волосся – у «Дріаді», «Перехресних стежках»); запах особистих
речей обраниці; просторові запахи, які сприяють зародженню чи руйнуванню
почуттів; промислові запахи); гастрономічні подробиці, описи їжі та її вплив на
розвиток любовних сюжетів). Також, слушно наголосила І. ГОРОШКО, у
художній прозі І. Франка вагому роль відіграють інші невербальні засоби
психологічної характеристики персонажів: міміка, антиміміка, жестикуляція,
бурхливі чи затамовані реакції на коханих тощо.
Отож, підсумувала доповідачка, зовнішні вияви психіки як непрямі форми психологізму істотно доповнюють словесні зізнання закоханих, виявляючи їхні справжні почуття. Тому почуття симпатії чи антипатії у Франковій прозі дуже колоритно виявляються через начебто принагідні, але ваговиті описи міміки, пантоміміки, голосу, дотику, запахові реакції, а інтенсивність використання невербальних елементів у змалюванні любовних перипетій, як правило, залежить від психологічної природи самих персонажів (інтровертність / екстравертність). Усі висловлені спостереження переконують у важливості непрямих форм психологізму у творчості І. Франка.
Після насиченої доповіді, прецікавого естетичного експерименту та аргументованим унаочненням І. ГОРОШКО ще запропонувала учасникам семінару оглянути серії картин-алегорій про чуття Пітера Пауля Рубенса (1577–1640) і Яна Брейгеля Старшого (1568–1625) та Хосе де Рібери (1591–1652), чим ще більше пожвавила сприйняття актуалізованої у виступі проблематики.
По закінченні доповіді
прозвучали численні запитання до прелеґентки та жваве обговорення тез і
особливостей її виступу. У дискусії, зокрема, узяли участь Зоряна КУПЧИНСЬКА,
Роман КРОХМАЛЬНИЙ, Микола ЛЕГКИЙ, Оксана НАХЛІК, Богдан ТИХОЛОЗ, Іван БОЛЕСТА,
Мар’яна ГІРНЯК, Юрій ГОРБЛЯНСЬКИЙ, Наталя ТИХОЛОЗ, Зоряна ДРОЗДА, а також
студенти.
На завершення модераторка
семінару висловила щиру подяку Ірині ГОРОШКО за цікаву, глибоку
аналітико-синтетичну студію і побажала їй успішного і в найближчому часі
захисту докторату на тему «Любовні сюжети у прозі Івана Франка».
Підготовлено за матеріалами Юрія Горблянського, також читайте на сайті ЛНУ ім. Івана Франка: https://surl.li/gozqre.