Доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка, провідний фахівець Інституту франкознавства Львівського університету Валерій Корнійчук виступив із доповіддю «Учений каменярської снаги: до 100-ліття Івана Дорошенка».
Модераторка семінару, директорка Інституту франкознавства Наталя Тихолоз представила доповідача і зазначила, що засідання ювілейне, адже присвячене постаті вчителя Валерія Корнійчука та багатьох присутніх на семінарі викладачів, літературознавця, професора і колишнього декана філологічного факультету Львівського університету (1969–1973 рр.) Івана Дорошенка, 100 років від дня народження якого минуло в березні цього року.
Свій виступ Валерій Семенович розпочав із невеликого музичного вступу – народної пісні «Ой на горі та й женці жнуть» про гетьмана Івана Дорошенка, адже вона була однією з улюблених композицій професора Дорошенка і неофіційним гімном філологічного факультету в час, коли він був його деканом. Далі доповідач ввів слухачів у деталі біографії Івана Дорошенка (народився 5 березня 1924 року в селі Собичеве на Сумщині), означивши епоху, на яку припала його наукова і педагогічна діяльність, як «глухонімі часи», за Лесею Українкою. Оскільки саме у 70-х – на початку 80-х років ХХ століття відновилося пильне стеження органів КДБ за кожним «неблагонадійним діячем», а 1973 року відбулися погроми української інтелігенції.
Свого вчителя професор Корнійчук охарактеризував як людину скромну, чуйну, тактовну, яка любила життя в усіх його барвах і проявах. «Працював багато, жив швидко, інтенсивно, наче відчуваючи свою ранню смерть», – наголосив Валерій Семенович.
Професор Корнійчук розповів про те, що за студентську лаву молодий Іван Дорошенко сів уже після військової служби та участі у Другій світовій війні. Про роки його служби можна скласти враження за твором Олеся Гончара «Модри Камень», у якому бойові дії відбуваються саме на помежів’ї Словаччини та Угорщини, де і воював Іван Дорошенко.
Свою наукову кар’єру Дорошенко розпочав як учень літературознавчої школи Михайла Возняка, однак надалі обрав власну дослідницьку дорогу, яка почалася із кандидатської дисертації про естетичну категорію праці у творчості Івана Франка, захищеної 1954 року. Через два роки перший розділ цієї дисертації було опубліковано окремою брошурою «Естетика праці у поетичній творчості Івана Франка», в якій автор простежив еволюцію праці у поезії і переконував, що саме праця є естетичним і політичним постулатом Франка. Однак також у цій брошурі, на догоду тодішній кон’юнктурі, трактував працю як синонім революційної дії і висловлював явно несправедливе ставлення до діяльності Пантелеймона Куліша, Бориса Грінченка та Олени Пчілки, називаючи їх «літературними найманцями буржуазії» і протиставляючи їм соціаліста Франка. За словами Валерія Корнійчука, такі факти не потрібно приховувати, але ми і не можемо засуджувати літературознавця-неофіта, який для того, щоб його працю надрукували, був змушений дотримуватися догм «ортодоксального» літературознавства.
У 1966 році вийшла докторська монографія Івана Дорошенка «Іван Франко – літературний критик», яка мала широкий резонанс у літературному світі. У ній вчений простежив естетичну й ідеологічну еволюцію Франка-критика від періоду «реальної критики» до «естетичного аналізу» 1890-х років, а також виділив три основні принципи Франка-критика: соціологічний, естетичний, психологічний.
Валерій Корнійчук навів також спомини про Івана Дорошенка як декана філологічного факультету, перелічив його літературознавчі праці, рецензії, зокрема й театральні, зазначив, що вчений протягом 14 років очолював редколегію збірника «Українське літературознавство. Статті і матеріали», писав поезію та перекладав зі словацької мови. «Його праці служать і служитимуть українському літературознавству», – підсумував доповідач.
Завідувач кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Львівського університету професор Михайло Гнатюк, який був студентом, а згодом колегою Івана Дорошенка, також поділився своїми споминами про нього й акцентував: «Я знаю, що говорив професор в особистих розмовах, і що був змушений писати». Михайло Гнатюк запропонував регулярно проводити на філологічному факультеті такі семінари, на яких можна аналізувати творчість і працю своїх попередників, адже покоління минають і живі спогади про них втрачаються. Згадками про професора Дорошенка поділилися також Василь Будний та Лариса Бондар.
Наталя Тихолоз подякувала всім учасникам семінару за присутність і висловлені теплі спомини про Івана Дорошенка як викладача та людину. Також модераторка зазначила, що дуже важливо, як зробив це у доповіді Валерій Семенович, не оминати дражливих моментів біографії наших діячів, які були вимушені жити і творити у тоталітарні часи, підлаштовуючись до вимог системи задля того, щоб вижити. Адже це наша історія, якої не змінити, проте знаючи яку, ми стаємо сильнішими і можемо творити наше майбутнє.
Наприкінці семінару модераторка оголосила, що наступне його засідання відбудеться після літніх канікул у вересні 2024 року.
Світлини Ярини Пришляк, скриншоти Ірини Горошко
Також читайте на сайт Львівського університету: http://surl.li/uqedq. Розміщено: 19.06.2024 р.