Вела засідання директорка Інституту
франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка Наталя Тихолоз. У вступному слові модераторка закцентувала на значному мистецтвознавчому доробку професора Романа ЯЦІВА, зокрема і на
тому, що численні дослідницькі книги та статті він присвятив життєвій і творчій
долі видатного українського художника та мистецтвознавця першої половини ХХ ст.
Павла Ковжуна, 85-м роковинам пам’яті якого і було присвячене це засідання
«Перехресних стежок». Дуже вагоме значення у графічній творчості П. Ковжуна
мають його проєкти книжкових обкладинок до творів Івана Франка, про що головним
чином і зголосився розповісти доповідач.
Професор Яців зізнався, що любов до постаті Павла Ковжуна він успадкував від батька, який свого часу працюючи в архіві Музею Івана Франка у Львові мав можливість випозичати й робити копії з його графічного оформлення книжкових видань. Надалі доповідач докладно зупинився на сторінках творчої біографії митця, особливо закцентувавши на етапах пошуку та визрівання його власної художньої мови та неповторної стильової манери. Він, зокрема, згадав, що художник народився на Житомирщині, навчався в малярській школі Миколи Мурашка в Києві (тоді ж там навчалися й інші відомі митці, зокрема, Роберт Лісовський, Анатоль Петрицький, Василь Крижанівський та ін.). Характерно, що на початках творчого становлення, як і багато інших молодих художників і представників інших галузей мистецтва, П. Ковжун перебував під впливом італійського футуризму, а також, як інші українці, був фанатично захоплений творчими новаторськими пошуками Георгія Нарбута, особливо, мабуть, під його впливом активно впроваджував у власну художню практику українську етнічну тематику, етносимволіку тощо. Властиво, П. Ковжун один із перших графіків прагнув істотно змінювати і збагачувати естетичний вигляд української поліграфічної продукції. У 20-і роки ХХ ст., наголосив доповідач, провідну роль ув українському видавничому дизайні відігравав Василь Кричевський, який у параметрах сецесійних прийомів, або модерну, також творив неповторний український національний видавничий стиль. Звісно, усі тогочасні українські художники захоплювалися необароковою стилістикою творчості Г. Нарбута, який зумів синтезувати національне мистецтво у високу світову мистецьку традицію. Творча молодь активно переймали від нього певні прийоми, технічні елементи, апробуючи у власній мистецькій діяльності. І П. Ковжун у своїй творчості еволюціонував від захоплення футуристичною технікою з її індустріалізмом, урбаністикою та динамізмом до етноцентричного малярства з інтенсивним використанням необарокових елементів.
Доповідач також розповів, що П. Ковжун був учасником
Першої світової війни в рядах російського війська, був двічі поранений у
Карпатах, а потім приєднався до національно-визвольних змагань 1918–1921 рр.,
якийсь час був у таборі інтернованих українських вояків, потім недовго жив у
Станіславові, а згодом переїхав на постійно до Львова, де прожив з 1921 до 1939
р., тобто до трагічно-несподіваної смерті у 43-річному віці від запалення
легень. Відомо також, що митець у час визвольних змагань був членом спеціальної
групи з розробки українських державних знаків, документів, грошей тощо.
Художник, наголосив доповідач, був дуже популярним у Західній Україні митцем,
причому за які теми він би не брався, завжди досягав значних успіхів у
реалізації задумів.
Отож творче становлення, пошук індивідуально
самобутньої художньої стилістики П. Ковжуна, особливо в мистецтві графічного
дизайну (оформлення) книг, відбувалися в контексті трагічно-динамічної епохи
світової війни й повоєнного лихоліття від першоспроб у художньому оформленні
книг, естетико-критичних дописів у пресі до численних шедеврів графічного
дизайну у книговиданні, часописах, церковного монументалізму (розмалював із
другом Миколою Осінчуком близько 10 церков, зокрема у Калуші та у Новому
Виткові – рідному селі Олександра Мишуги). У його мистецькій еволюції,
наголосив Р. Яців, можна простежити рух від пізньомодерної естетики (сецесії),
захоплення футуризмом і до так званого «стильового конгломерату Ар(т)-деко»,
який мав виразне національне, україноцентричне обличчя. Йому вдалося створити
власну художню мову, оригінальний стиль. У роботах П. Ковжуна одним із
надважливих ідентифікаторів (носіїв) національної ідентичності, як і в багатьох
інших митців його покоління (зокрема, Р. Лісовського, П. Холодного) став шрифт.
Він особливо наполегливо працював над заголовними та ініціальними літерами, над
віньєтками. Митець дуже уважно вивчав тогочасну стилістику різних майстрів
модерного живопису із України та інших країн, а також інші мистецтва, скажімо,
архітектуру. На думку Р. Яціва, у книжковому дизайні переломним моментом для П.
Ковжуна стала співпраця з Федором Федорцівим у 1921–1924 рр. з оформлення
видань Франкових творів, як-от: поетичні книги «Із днів журби», «Зів’яле
листя», “Semper tiro”, великої й малої прози («Великий шум», “Boa constrictor”
(«Змій-полоз»), «Як Юра Шикманюк брів Черемош»), книг казкового епосу, книг
вибраного («Пісня і праця»). Усі вони виконані у стилістиці синтетичного
ар-деко (кубізм, футуризм тощо).
Для якомога ширшої ілюстрації творчого почерку митця
професор Яців продемонстрував і численні інші графічно-дизайнерські роботи
(обкладинки книг О. Олеся, М. Вороного, М. Старицького, журналів, афіш тощо),
наголошуючи на виразній скрупульозній інтенсифікації густоти стильового
оснащення робіт у параметрах нової мистецької синтетичної парадигми Ар-деко
(особливо це відчутно на так званих графічних сорочках – деталізованих
графічних елементах). Брався за оформлення розмаїтих афіш до різних заходів, також
утверджуючи в них промовисту національну символіку.
Окрему, також дуже неповторну, грань П. Ковжуна
репрезентують його екслібриси, для яких теж характерний синтетизм ар-деко і
збагачена фактурність графічної образності.
Після виступу до професора Р. ЯЦІВА поставили чимало запитань і відбулося жваве обговорення доповіді, у якому, зосібна, узяли участь професори Львівського університету Володимир МИКИТЮК, Михайло ГНАТЮК, Іван БОЛЕСТА, а також наукові співробітники Інституту Івана Франка Микола ЛЕГКИЙ та Олександра САЛІЙ.
Підготовлено за інформацією провідного фахівця Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка Юрія Горблянського
Світлини Юлії Гриценко (пресцентр ЛНУ ім. Івана Франка), знімки екрана Катерини Шмеги
Також читайте на сайті Львівського університету: http://surl.li/twjhw