З доповіддю «Тарас Франко і комеморативні практики радянської доби» виступила директорка Інституту франкознавства Львівського університету, докторантка кафедри української літератури ім. акад. М. Возняка Наталія ТИХОЛОЗ.
На початку свого виступу Н. ТИХОЛОЗ висвітлила трагічну долю Франкового сина Петра, якому судилося стати засновником Музею Івана Франка у Львові, але який після нападу Німеччини на Радянський Союз безслідно зник після того, як 28 червня 1941 р., за півмісяця до смерті матері – Ольги Франко з Хоружинських, його разом із Кирилом Студинським та професоровою дружиною «евакуювали» зі Львова. Доповідачка розповіла про численні намагання родини відшукати Петра Франка (зокрема дружини Ольги Франко з роду Білевичів), але всі пошуки не мали успіху. Тому єдина і найпереконливіша версія про П. Франка та родину Студинських, що їх, найвірогідніше, невдовзі після вивезення зі Львова розстріляли «за націоналістичні ухили». Імовірне фатальне завершення їхньої долі обростає різними здогадними гіпотезами, сумнівними свідченнями, легендами.
Після розправи над одним «живим нащадком», по закінченні Другої світової війни, радянська влада переорієнтовує свої пріоритети на іншого сина класика українського письменства – Тараса Франка. Спочатку Тараса Франка в 1946 р. ввели до наглядової ради Музею Івана Франка у Львові, а потім, після Петра Карманського, у січні 1947 р. призначили його директором. Як директор Тарас Франко зробив чимало, зокрема, організував придбання меморіальних речей, які належали батькові, поставив перший пам’ятник І. Франкові поблизу музею, організовував численні науково-пошукові експедиції місцями Івана Франка, зокрема на Дрогобиччину, до Калуша тощо. Але всі його зусилля над організацією експозиційного контенту відповідно до ідеологічних вимог закінчувалися для Тараса численними зауваженнями, рекомендаціями, приписами щодо оновлення, а врешті й цілковитим фіаско – скандальним звільненням 1949 р. спеціальною постановою із загальновідомим переліком «гріхів» супроти народу і радянської держави. Згадала доповідачка і про «мандрівку» особистої бібліотеки Івана Франка, яку начебто передали із Львівської бібліотеки АН УРСР до музею, але вона, за дивним збігом обставин, «замандрувала» до Києва.
Н. ТИХОЛОЗ докладно схарактеризувала «місію», яку радянська влада вигадала Тарасові Франку, про різні перипетії його наукової діяльності (захист кандидатської дисертації «Іван Франко і Борислав» (1953), упорядкування книжки статей І. Франка «Проти Ватикану» (1953) (тут, зокрема, ішлося про сфальсифікований вірш «Папі в альбом», якого приписували письменникові, але син Тарас категорично висловився: «…Я вважаю, що такого вірша у І. Франка не було хоча би тому, що в передсмертні дні людина зайнята важливішими справами, аніж вірші»). Закцентувала доповідачка і на франкознавчих пошуках Тараса Франка, згадала про участь у відзначенні 100-річного ювілею, написанні низки спогадів, у яких він прагнув створювати безпосередній, людський образ «живого» І. Франка, про дружнє, безпосереднє спілкування з працівниками кабінету франкознавства Львівського університету (в архіві збереглися його листи та рукописи статей) тощо.
Доповідь спровокувала жваве обговорення. Зокрема, із запитаннями та коментарями виступили професори філологічного факультету Львівського університету Лариса БОНДАР, Михайло ГНАТЮК, Зоряна КУПЧИНСЬКА, Валерій КОРНІЙЧУК, а також директор Інституту Івана Франка НАН України, член-кореспондент НАН України Євген НАХЛІК, директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка (Дому Франка) Богдан ТИХОЛОЗ та заступник директора цього музею Ігор МЕДВІДЬ.
Підготовлено за матеріалами провідного фахівця Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка Юрія Горблянського.
Світлини: Катерини Старушенко (пресцентр ЛНУ ім. Івана Франка) та Катерини Шмеги.
Також читайте на сайті Львівського університету: