Літературна творчість як письменницьке передчуття і передбачення власної долі

EUGENIUSZ NACHLIK, LITERARY CREATIVITY AS THE AUTHOR’S PREMONITION AND PREDICTION OF HIS OWN FATE, ACADEMIC AND LITERARY SERIES “LECTURES BY MASTERS”, SERIES EDITORS JAROSŁAW ŁAWSKI AND KRZYSZTOF KOROTKICH, VOL. 38, EDITED BY JAROSŁAW ŁAWSKI, FACULTY OF PHILOLOGY, UNIVERSITY OF BIAŁYSTOK, BIAŁYSTOK 2024

                                          Summary 

On 12 December 2023, at the invitation of the authorities of the Faculty of Philology of the University of Białystok, a lecture from the series “Lectures by Masters” was delivered by Prof. Yevhen Nakhlik, scholar of Ukrainian, Polish and Russian literature, comparatist, director of the Ivan Franko Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine in Lviv, academician of the National Academy of Sciences of Ukraine and foreign member of the Polish Academy of Arts and Sciences. Prof. Nakhlik gave an online lecture in Polish entitled Literary creativity as the author’s premonition and prediction of his own fate. The audience were academics and students from the Faculty of Philology at the University of Białystok. The researcher had previously attended conferences co-organised by Bialystok philologists in Bialystok, Kyiv and Paris in person on several occasions, but this time the war in Ukraine following Russia’s aggression against the country on 24 February 2022 prevented him from coming to Poland.
The problem of literary creativity as the author’s premonition and prediction of his own fate was examined based on selected works of the most outstanding Slavic Romanticists from Russia (Alexander Pushkin, Mikhail Lermontov), Poland (Adam Mickiewicz, Juliusz Słowacki, Zygmunt Krasiński) and Ukraine (Taras Shevchenko), as well as works by a famous Ukrainian writer who underwent creative evolution from late Romanticism through positivist realism to modernism (Ivan Franko). The author argues that Russian Romanticism is based on the folk notion of судьба, a term associated with judicial judgement (the supreme, indisputable manifestation of another’s will as destiny), Polish Romanticism on the notion of fate associated with chance (with no intentionality of another’s will), while Ukrainian Romanticism on the notion of доля (a softer manifestation of another’s will: it is God who decides).
The more fatalistic Russian concept of fate gave rise to the fatalism of Pushkin and Lermontov. Initially, voluntarism pushed Pushkin to­wards fatalism, while later it was the other way round. In the case of Lermontov, one can observe similar attempts to experience fate through gambling as in Pushkin’s works.
In Mickiewicz’s philosophical thought, voluntarism is present in line with a transcendental anthropocentric teleology (sometimes, however, marked by anthropotheism). Słowacki’s works are characterised by an imagined fatal contract with a supernatural force, the fatalism of progress and personal voluntarism. According to Krasiński, in turn, the historical existence of humanity is determined by three factors: the fatalism of the historical process, the free will of humans (voluntarism) and the omnipotent Divine Providence. Along with social fatalism, Krasiński’s works are also characterised by personal fatalism related to his own fate.
Shevchenko, on the other hand, was not gripped by fatalism, although his poetry also contains prophecies concerning himself. Shevchenko’s repeated formula “what will be will be” reveals the psychology of fortuitous thinking, resembling gambling with fate, particularly characteristic of the Cossack mentality. Pushkin’s and Lermontov’s reaction to судьба was fatalism, Mickiewicz’s and Słowacki’s reaction to los was voluntarism (both poets controlled it by identifying their own will with the Divine), while Shevchenko’s reaction to dola was primarily absurd rebellion – recognising that ‘everything depends on God’, the poet repeatedly rebelled against God’s will before and during his exile.
In Franko’s poetry from 1896–1907, the narrative of the bitter fate of the nation’s spiritual leader, of the struggle against oneself and against adversity, intensifies. As a rationalist and positivist, Franko was not a fatalist and did not believe in the predestination of fate. And yet, due to unfulfilled erotic desires and other misfortunes, Franko’s youthful lottery-like projection of human life as the probability of unhappy (mostly) but sometimes lucky fates and the possibility of a happy fate for himself (Човен) turns into ominous premonitions and prophecies in Franko’s poetry. It seems that the main problem that a talented writer, especially a poet, solves with his works is the anticipation and realisation of one’s own destiny (not only the desired one, but also the one intuitively felt to be predestined).

 Анотація
12 грудня 2023 року на запрошення керівництва філологічного факультету Білостоцького університету лекцію з циклу «Майстер-класи» прочитав професор Євген Нахлік, дослідник української, польської та російської літератур, компаративіст, директор Інституту Івана Франка НАН України у Львові, академік НАН України та іноземний член Польської академії мистецтв і наук. Професор Нахлік прочитав онлайн-лекцію польською мовою на тему «Літературна творчість як передчуття і передбачення автором власної долі». Слухачами були викладачі та студенти філологічного факультету Білостоцького університету.
Проблему літературної творчости як авторського передчуття і передбачення власної долі розглянуто на основі вибраних творів найвидатніших слов’янських романтиків – російських (Александр Пушкін, Михаїл Лермонтов), польських (Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зигмунт Красінський) та українського (Тарас Шевченко), а також творів видатного українського письменника, який пройшов творчу еволюцію від пізнього романтизму через позитивістський реалізм до модернізму (Іван Франко). Автор стверджує, що російський романтизм ґрунтується на народному понятті «судьба», що асоціюється з судовим вироком (вищий, незаперечний вияв чужої волі як приречення), польський романтизм – на понятті «los», що асоціюється з випадковістю (без умисности чужої волі), а український романтизм – на понятті «доля» (м’якший вияв чужої волі: Бог дає).
Більш фаталістична російська концепція судьби породила фаталізм Пушкіна і Лермонтова. Спочатку волюнтаризм штовхав Пушкіна до фаталізму, а згодом – навпаки. У випадку Лермонтова можна спостерігати подібні спроби випробувати долю через гру, як і в творчості Пушкіна.
У філософській думці Міцкевича волюнтаризм присутній у руслі трансцендентальної антропоцентричної телеології (іноді, однак, позначеної антропотеїзмом). Для творів Словацького характерні уявний фатальний договір з надприродною силою, фаталізм прогресу та особистий волюнтаризм. На думку Красінського, історичне існування людства визначається трьома чинниками: фаталізмом історичного процесу, вільною волею людини (волюнтаризм) і всемогутнім Божим Провидінням. Поряд із соціальним фаталізмом, творам Красінського притаманний також особистий фаталізм, пов’язаний з його власною долею.
Шевченко, з іншого боку, не був охоплений фаталізмом, хоча його поезія також містить пророцтва, що стосуються його самого. Повторювана Шевченком формула «що буде, те й буде» розкриває психологію фортунного мислення, що нагадує гру з долею, особливо характерну для козацької ментальности. Реакцією Пушкіна і Лермонтова на долю був фаталізм, Міцкевича і Словацького –  волюнтаризм (обидва поети контролювали його, ототожнюючи власну волю з Божественною), тоді як реакцією Шевченка на долю став насамперед абсурдний бунт – визнаючи, що «все залежить від Бога», поет неодноразово повставав проти Божої волі до і під час заслання.
У поезії Франка 1896–1907 років посилюється розповідь про гірку долю духового лідера нації, про боротьбу з самим собою і з негараздами. Як раціоналіст і позитивіст, Франко не був фаталістом і не вірив у приреченість долі. І все ж, через нездійснені еротичні бажання та інші нещастя, юнацьке проєктування людського життя, уподібненого до лотереї, – як ймовірності нещасливих (здебільшого), але іноді щасливих доль та можливости щасливої долі для себе («Човен») перетворюється у Франковій поезії на зловісні передчуття та пророцтва. За припущенням дослідника, головна проблема, яку талановитий письменник, особливо поет, вирішує своєю творчістю, – це передбачення і реалізація власної долі (не лише бажаної, а й тієї, яку він інтуїтивно відчуває як наперед визначену).

 Розгляд порушеного питання на тлі польських і російських романтиків дав змогу авторові по-перше, показати своєрідність у цьому відношенні українських письменників Тараса Шевченка та Івана Франка, по-друге, розкрити відмінність українського менталітету від польського та російського, а по-третє, зацікавити польських славістів – науковців та студентів, для яких призначена книжка, відповідною проблематикою в українських митців слова.